Читати книгу - "Біблія"

11 Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?

12 Не знаю, як завела мене душа моя 'д колесницям значних у народї мойму.

Пісня Пісень 7

1 Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе! - Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?

2 Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген - неначе намисто, уроблене руками мистецькими;

3 Пуп у тебе - се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе - стіг пшеницї серед лилїй;

4 Соски твої - се двойнята в серни;

5 Шия твоя - наче вежа з слонової костї; очі в тебе - ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій - мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена 'д Дамаску;

6 Голова твоя - мов Кармель, волос на голові в тебе - мов пурпур, кучері твої - й цареві дивовижа.

7 О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цїлим видом!

8 Стан твій - неначе пальма, груди ж твої - мов би винні грони.

9 Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї за грони винні, і запах із ніздер твоїх, - як би від яблок;

10 Та й уста твої, як вино найлучше. - Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.

11 Я належу до друга мого, він лине серцем до мене.

12 Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах;

13 Вранцї рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш.

14 Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.

Пісня Пісень 8

1 Ой коли б же ти був мій братік рідний, що зо мною ссав груди в матері моєї! Тодї б я, й зустрівши тебе на улицї, тебе цїлувала, а мене б не суджено.

2 Повела б я тебе, завела б у господу до моєї неньки. Ти вчив би мене, я ж поїла б тебе запашним вином, соком із яблок моїх гранатних.

3 Лїва рука його під головою в мене, а права мене обнімає.

4 Ой прошу ж я вас, дочки ви Ерусалимські, не будїть і не трівожте милої моєї, доки їй любо!

5 Хто се, спершись на милого, йде з пустинї? Ось де під яблонею розбудила я тебе: там породила тебе мати твоя, там привела на сьвіт тебе родителька твоя.

6 Зложи ж мене печаттю на серце в тебе, надїнь, як перстень, на руку собі; любов бо, як та смерть, кріпка; заздрість - як пекло, люта; стріли її - стріли огняні; вона - полумє страшно палаюче.

7 Годї вгасити любови і водам премногим, та й ріки її не заллють. Хоч би за любов давав хто всї статки свого дому, то їх би відкинено згірдно.

8 Є сестра у нас мала ще, безгруда; що робити мем із нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?

9 Коли б вона була муром, - ми збудовали б на нїй срібні палати; коли б вона була дверми, то ми обложили б її дошками з кедрини.

10 О, я мур, і груди в мене, як башти; тим то й буду я в очах його вповнї дозрілою.

11 У Баал-Гамонї мав Соломон виноградник; він передав той виноградник сторожам, а кожний мав платити за його плоди по тисячі срібних.

12 А мій виноградник таки в мене. Нехай тобі, Соломоне, будуть твої тисячі, та ще й двістї сторожам плодів його.

13 Ти, що в садах проживаєш! товариші прислухуються голосови твойму; дай же й менї послухати його.

14 Біжи ж (зо мною), мій милий, мов сугак, мов олень на горах запашних!

Iсаія 1

1 Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії:

2 Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене.

3 Віл знає господаря свого, й осел - ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє.

4 О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого, відступились взад від його!

5 Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе.

6 Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою.

7 То ж буде земля в вас опустошена, міста ваші огнем спалені; поля ваші в ваших таки очах чужі будуть пожерати; все опустїє, - звичайно, опустошене чужинцями.

8 І останесь дочка Сионська, наче шатро в винограднику, наче будка в городї, як місто збурене.

9 Як би Господь не зіставив із нас невеликого останку, - ми були б те, що й Содома, погибли б, як і Гоморра.

10 Слухайте ж Господнє слово, ви, князї Содомські; вважай на науку Бога нашого, народе Гоморський!

11 Навіщо менї множество жертов ваших? говорить Господь. Я вже пересичений всепаленнями з баранів і товщею з годованого скоту, та й крові з назимків і ягнят та козенят я не хочу.

12 Як приходите, щоб явитись перед лицем моїм, то хто від вас вимагає, щоб топтали двои мої?

13 Не носїть уже більше дарів надармо: паленнє кадила огидло менї; нових місяцїв і субот, та сходин сьвяточних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із сьвяткуваннєм!

14 Новомісяччя ваші й сьвята ваші ненавидить душа моя: вони стали ваготою менї, тяжко менї нести їх.

15