Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Вибрані листи 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані листи"

356
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані листи" автора Гай Пліній Молодший. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 51
Перейти на сторінку:
зауважила, як на ньому опинилася[228].

Це озеро вливає свої води в ріку, а вона, пропливши трохи на видноті, поринає у печеру і пливе вже глибоко під землею. Якщо у неї кинути що-небудь іще перед тим як вона сховається, то течія збереже цю річ і знову винесе її на світло денне.

Пишу про це, сподіваючись, що й тобі це і невідомо, і, як мені, цікаво. Адже й тебе, як і мене, ніщо так не зачаровує, як творіння природи. Бувай здоровий!

Лист 22

Пліній Гемінові[229] — вітання

Чи не зауважував ти, що тих, хто по-рабськи слугує своїм забаганкам, чужі пороки дратують так, мовби вони їм заздрили, і найсуворіше карають тих, кого вони найбільше наслідують? Хоч навіть тим, хто не потребує нічиєї поблажливості, ніщо інше так не личило б, як милосердя. Тому-то найкращим, скажу навіть бездоганним, я вважаю того, хто іншим вибачає так, мовби сам щоденно спотикався, а від тих спотикань оберігається так, мовби нікому не вибачав. Отож і вдома, й поза домом, та й загалом за будь-яких життєвих обставин, тримаймося такої засади: будьмо безпощадними до себе[230], а вибачливими навіть до тих, хто лише собі вміє вибачати. Пам’ятаймо, що Тразея, той на диво лагідний, отже, й на диво великий чоловік, любив повторювати: «Хто ненавидить пороки — людей ненавидить».

Можливо, запитаєш, що спонукало мене писати про це? От нещодавно один чоловік… А втім, краще про це в чотири ока… Та ні, краще загалом промовчати. Боюся витягати тут на світло денне ті вчинки, що їх не схвалюю, — переслідування, дошкуляння, наклепи, щоб усе це не суперечило тому, у чім найбільше хочу тебе переконати. Хто б там він не був, яким би не був, помовчмо про це: затаврувати його — яка з того користь? А не затаврувати — це по-людськи. Бувай здоровий!

Лист 24

Пліній Мáксімові[231] — вітання

Моя любов до тебе спонукає мене (ні, не повчати, тобі не потрібен повчальник), нагадати тобі, аби ти не забував того, що знаєш і без мене, щоб і шанував те знання, й ним керувався. Тебе ж посилають у провінцію Ахайя[232], цю правдиву, чисту Грецію, де, всяк те визнає, людина вперше пізнала, що таке освіта й науки, вперше й хліборобством зайнялася; посилають, — щоб ти впорядкував стан вільних міст[233]; посилають до людей — по-справжньому людей, до вільних — по-справжньому вільних; до тих, хто своєю мужністю, заслугами, дружбою, врешті, й освяченим релігією договором зберіг за собою право, належне йому від природи. Шануй богів, засновників міст[234], шануй святість божества, шануй славу сивої старовини й саму старість, що почесна в людині й священна в містах. Плекай у собі шанобу до давнини, до величних діянь, навіть до переказів. Не применшуй нічийого достоїнства, нічиєї свободи і навіть — похвальби.

Пам’ятай: саме ця земля прислала нам право, саме вона дала нам закони[235] — не як переможеним, а як прохачам; пам’ятай: ти вступаєш в Афіни, правиш — Лакедемоном; забрати у них навіть той залишок тіні, навіть саме ім’я давньої свободи — то було б хіба верхом жорстокості, дикунства. Бачиш, що й лікарі, хоча хвороба не дивиться, де вільний, а де раб, і м’якші, й лагідніші до вільних. Не забувай, чим було кожне місто, й не зневажай його за те, що воно втратило. Хай не підступлять до твого серця ні гордість, ні суворість. Не лякайся зневаги. Хто ж бо зневажатиме наділеного повнотою влади, якщо він не захланний, не ниций, якщо він першим — себе ж не зневажить? Негоже владі випробовувати свою силу на приниженні інших, негоже й повагу до себе здобувати страхом; не він же, страх, а любов найпевніше допоможе[236] тобі осягнути те, чого хочеш. Ти відійдеш, — то й страх відступить; любов — залишиться, і як він обернеться ненавистю, так вона — пошаною.

Ти знову й знову (ще раз повторюю) повинен сам собі нагадувати, як називається твоя посада, й сам собі роз’яснювати, що це таке — «впорядковувати стан вільних міст». Бо що може бути людянішим, аніж впорядкування, і що ціннішим, аніж свобода? Як же це ганебно, коли замість порядку — безлад, замість свободи — рабство! А ще ж тебе чекає боротьба з самим собою: тебе споважнює посада квестора, яку ти так славно оправдав ще у Віфінії, споважнює визнання принцепса, споважнює трибунат, претура й ось ця посада легата, яку ти отримав мов у нагороду. Тим більше постарайся, щоб не склалося таке враження, що ти виявився людянішим, кращим і досвідченішим у віддаленій, а не у підміській провінції; серед слугуючих, а не серед вільних; коли був тим, на кого випав жереб, а не тим, кого вибрали; коли був ще недосвідченим і невідомим, а не випробуваним і схваленим магістратом. Не раз же ти і чув, і читав, що втратити славу — це набагато гірше, аніж її загалом не здобути.

Хочу, щоб ти мені повірив: пишу це, як я вже казав спочатку, не повчаючи, а нагадуючи, а втім, водночас і повчаючи. Не боюся ж перейти міру у своїй любові. Не варто ж боятися, щоб надмірним було те, що повинно бути найбільшим. Бувай здоровий!

Книга IX

Лист 3

Пліній Павлінові[237] — вітання

Кожному своє. Як на мене, то найщасливішим я вважаю того[238], хто наперед уже втішається своєю доброю, непроминальною славою і, впевнений у нащадках, живе майбутньою своєю славою. Тож і мені, якби я не мав перед очима нагороди у віках, було б до вподоби те сите й німе дозвілля[239]. Всім же, гадаю, належить дбати про своє безсмертя або про свою смертність: тим — напружено до чогось стреміти, а цим — розслаблено відпочивати, не обтяжуючи свого короткого життя жодними трудами. Бачу ж бо, як то багато людей, для яких працьовитість — то щось жалюгідне й невдячне, як же багато їх перетворилось на цілковиту нікчемність! Про це — я з тобою, як щодня — сам із собою, щоби, як не погодишся, вже й зі собою над цим не сушити голови. Та як тобі не погодитись, раз ти постійно щось славне й безсмертне виношуєш у думках?

1 ... 37 38 39 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані листи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані листи"