Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Правила гри. Частина перша 📚 - Українською

Читати книгу - "Правила гри. Частина перша"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Правила гри. Частина перша" автора Володимир Арєнєв. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 57
Перейти на сторінку:
помітила, коли настав полудень. Час іти до палацу.

Тесса ліниво позіхнула, потягнулася та підвелася з ліжка. Вчора вона просиділа допізна, розмірковуючи про авантюру, яку запланувала разом із Братами — тому сьогодні спала майже до обіду. Внутрішній механізм, на зразок арбалетного спускового гачка, спрацював безвідмовно — як, зрештою, завжди; Тесса прокинулась саме тоді, коли хотіла. Ще встигне перекусити та перевдягнутися. Хоча — що їй, войовниці, одягатися? — Тесса не схожа на тих чепуркуватих красунь, у яких шовки та сережки випирають навсебіч. Та й для кого їй одягатись — якщо Тогіна немає поруч.

Вона зиркнула в уламок люстерка: дещо розкучлана, але все ж дуже приваблива. І вкрай небезпечна — та про це знали лише деякі, помічаючи у войовниці тільки красу.

Тесса пригладила своє коротке волосся й надягла обруч, який подарував їй два роки тому Тогін. Потім пристебнула до пояса піхви з вигнутим клинком, штовхнула двері й пішла до загальної зали — чи на пізній сніданок, чи на ранній обід.

Кен сидів на тому ж місці, що й учора. Він підняв велику сивочолу голову і пильно подивився на сестру.

— Доброго ранку. Йдеш?

— Ні, — якомога недбаліше відповіла войовниця. — Спочатку перехоплю щось. Куди поспішати? Хай трохи помордуються, очікуючи.

Кен ледь посміхнувся самими куточками вуст:

— Я теж мордуюсь, очікуючи.

Тесса поклала свою тонку руку на його кулаки, міцні, немов вилиті з металу.

— Так треба, Кене. Повір, вони погодяться. Не можуть не погодитися. У них немає виходу.

— Твоя правда. Але у нас теж немає виходу. Якщо вони дізнаються про це…

— Не дізнаються, — відрізала Тесса. — Їм не до того, аби винюхувати. У них — «справи державного значення».

— Повір, вона в цьому тямить, — зауважив Укрін, який щойно підійшов. — Йдеш, Тессо?

— Спочатку поїм — із вашого дозволу! — буркнула вона. — Та й без нього.

Укрін виставив уперед кухоль, захищаючись:

— Навіщо так суворо? Я тільки запитав. Мені теж не байдужі долі наших Братів.

Войовниця зігнорувала його слова, відвернулася та вигукнула.

— М’яса, млинців, вина!

— Не певен, чи буде тобі цікаво, Тессо, але, — Укрін відсьорбнув з кухля, — кажуть, у бік Кріни рушили вози з провіантом. Тобі це про щось говорить?

— Про це — ввечері! — різко відповіла войовниця. — Коли я повернуся.

— І якщо вони погодяться, — додав Укрін. — Хвилюєшся.

— Коли вони погодяться, — виправила його Тесса. — Вони погодяться.

Поснідавши (чи таки пообідавши?), войовниця повернулася до кімнати. Знову поглянула у люстерко й уперше дозволила собі замислитися: що буде, якщо план зірветься.

Ні, неможливо. У крайньому разі, поговорю з Армахогом.

Тесса у відчаї закусила губу. Навряд чи старегх захоче допомогти їй, усе-таки тоді вона пішла. Він не звинувачував, казав, що все розуміє; він і вчора кинувся її обіймати, — але… Але. Він не знає, що вона пішла в Братство у пошуках свободи, а знайшла там кохання. Армахог ймовірніше за все захоче відновити стосунки, які були колись між ними. А відновлювати нема чого.

А якщо іншого шляху не існує? Заради порятунку Тогіна ти зробиш це?

(І зізнайся — він подобався тобі тоді й не втратив привабливості досі).

Що робитимемо?

Тесса дістала гребінець і серйозно зайнялася зачіскою. Вона мусить виглядати гідно, аби у правителя та його оточення склалося добре враження про Братство… чи не так?…

Біля палацової брами на неї чекали. Охоронці пропустили Тессу, й один, довготелесий та засмаглий, сказав, що проведе гостю до старегха.

— Чому до нього?

— Наказано.

Наказано — то й наказано. Швидше за все, правитель переклав тягар подальших перемовин на плечі старегха, що не дивно, коли взяти до уваги давнє знайомство Армахога з Тессою. Пресвітлому зараз не до Вільних Клинків — цю проблему в силі вирішити й інші.

А може, правитель просто звелів переказати, що вони не потребують наших послуг. Навіть бачити мене не захотів. Навіщо? Старегх сам владнає це дрібне непорозуміння.

Кабінет Армахога виглядав не дуже розкішно — Тесса підсвідомо очікувала більшого: все-таки старегх Ашедгуну. Але, напевне, швидше Пресвітлий жебракуватиме, ніж Армахог — житиме заможніше, ніж потрібно (на його думку).

Звичайно, були тут і різнокольорові гобелени, і зброя, розвішана по стінах і розміщена на стояках, були вази, і композиції з сухих квітів, були меблі, дуже зручні І досить дорогі, — але без цього неможливо: становище зобов’язує. Однак ніяких, крім необхідних для створення образу «солідного та могутнього» військового начальника речей, у кабінеті не знайти. Армахог залишався Армахогом, і роки мало змінили його звички та ставлення до життя — тепер Тесса це розуміла.

Вона зайшла до кабінету й зупинилася біля дверей, а старегх уже підвівся з-за письмового столу:

— Проходь, сідай.

— Дякую, — недбало відповіла войовниця. Перед столом вона помітила крісло, велике та зручне, — сіла й закинула ногу на ногу. Сьогодні Тесса одягла досить коротку спідницю, і тепер Армахог міг бачити майже всю войовницю. Це навряд чи було чесно з її боку, але Тесса нагадала собі, що від успіху справи залежить доля Тогіна. Це трохи допомогло.

Старегх замислено покрутив довгий рудий вус, насупився:

— Скажи, ти дійсно хочеш взяти участь у цій війні?

Він завжди вмів формулювати запитання.

— Чому ні? Зрештою, це моє ремесло. Між іншим, твоє також.

— Тессо, я зараз розмовляю з тобою не як старегх Ашедгуну, а як твій давній… друг, — він запнувся на одну-єдину мить і розсердився на себе за це. — Зрозумій, тут не той випадок, коли… Скажи, невже всі найманці вирішили одночасно вступити на службу до Пресвітлого?! Я…

— Не найманці, — холодно кинула Тесса. — Не найманці, а Вільні Клинки. Або Брати, якщо тобі так більше до вподоби. Але — не найманці.

Він уважно подивився на неї, потім опустив очі:

— Вибач. І все-таки — в чому справа?

— Чому б тобі просто не сказати, що Пресвітлий не бажає мати з нами нічого спільного, і ми запропонуємо свої послуги Хуміндару. Гадаю, там до нас ставитимуться привітніше.

Армахог скривився:

— Зачекай, не поспішай. Талігхіл хоче мати з вами справу.

— А чого хоче старегх? — примружилася вона.

— Ти знаєш. Ти знаєш моє ставлення до твоїх… кхм… професіоналів. Воно не змінилося.

— Давай ближче до справи. Цими днями ти, напевне, зайнятий, тож не хочу тебе відволікати.

— Гаразд, — Армахог опустив голову. — Ваші умови?

Вона виголосила те, про що зазделегідь домовилася з Согом, Уріном та Кеном: сума, яку мав отримати кожен з Братів, провіант, зброя…

Армахог заперечив, і вони деякий час обговорювали умови, хоча кожен знав: угоду буде укладено. Тільки войовниця не сказала про найважливіше, про головну причину свого

1 ... 37 38 39 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правила гри. Частина перша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Правила гри. Частина перша"