Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики, Тіна Вітовт"

Вечір у самому розпалі. Грає запальна музика, доречі репертуар оновили та осучаснити, ніякого ретро як минулого року.

Сидимо, коктейлі попиваємо, смачні вони тут. Бармен гарно постарався, та і в цілому заклад непоганий. Нікого не чіпаємо. Тільки нас розглядають жадібними поглядами, наче звірят у зоопарку. Ну звичайно, забула, ми тут новенькі, потрібно добряче розглянути, та ще й вибиваємося із загальної картинки вечірки.

Дівчата так і пожирають наших крокодилів, ледь не облизуються. Е ні, дорогенькі, вони з нами, підітріть свої слини. Он по бороді покотилися, ще свої ошатні сукенки та блузочки заляпаєте. Ой біда тоді буде. Як же спокушати кавалерів то обслиненими нарядами, некомільфо.

Доки я літала у задумі Лєра мене шарпонула. Вказала на один зі столів. А там, розвалилося непорозуміння - Грицько, весь як нова ваза наглянцьований. Тут і дивуватися немає чому, якщо він вже до корів свій чубчик крохмалював, то вже і до "ціпоньок", і поготів постарався намарефетитись. Здається після того як втік від нас ще ходив чепуритися, ну і мавпа манірна.

Його обсіли дівчата, та щось заливисто розповідали. Видно що зі шкіри лізуть, так сподобатися бажають. А як посміхаються, всіма зубами світять. Аж софіти затьмарюють білизною своїх посмішок. То і добре, хай більше на зірку місцевого розливу п'яляться, а від наших хлопців подалі тримаються. Нема чого на них облизуватися.

Я сама себе не впізнавала. Ревнощі це напевно, чи що? Але відчуття не з приємних. Так ніби кішки на душі шкребуться. Якось звиклася із думкою що вони наші, а як з'явилися на горизонті суперниці, так і заграв інстинкт власницький. Дивина тай годі. Ніколи такого зі мною раніше не траплялося. По крайній мірі не помічала за собою подібних інстинктів. Щось новеньке.

Лєрку також наче ґедзь вкусив. Вчепилася у Стаса. Всіма способами намагається показати що вони разом. Аха-хах, левиця чесне слово, свою територію захищає.

Наші хлопці, чомусь також не надто радісно поглядають по сторонам. А їм що не так? Самі ж хотіли на вечірку, а зараз дуються, дивися ще лопнуть.

А от у чому проблема. Все до сміху банально, як виявляється. Місцеві хлопці розглядають нас не приховуючи свого інтересу. То у наших крокодилів також грають власницькі інстинкти. Ревнують. Отож один - один, рахунок рівний. І це ще ми танцювати не розпочали.

Та ми прийшли на танці. То чому ж сидимо, що чекаємо? З моря погоди? То так і до ранку можна просидіти і нічого не діждатися. Е ні, це не про нас. Так що вперед із музикою, доречі пісенька та що треба для початку розігріву.

Під насуплені погляди крокодильчиків ми з Лєркою пішли розминати свої м'язи. Давно на танцях не були.

Спочатку почувалися дещо скуто, але запальна музика, та такі ж танцюючі поряд, розрядили напругу. Ми поринули у вир музики та танцю. Як чудово просто танцювати, та не звертати уваги на оточення.

Можливо ми б і далі безтурботно відпочивали, якби не одне але. І це саме "але" поклало свої ласти мені на талію та прилаштувалося позаду танцювати. І це точно не наші хлопці. Чому я у цьому впевнена? Та тому що вони зараз ідуть до нас, і не в настрої. Аби ще бійку не затіяли, гарячі голови.

Я намагалася поспішно звільнитися від захоплення чужих рук. Та де там, намертво клешнями вчепився, синці будуть напевне. Крутилася, вертілася, але викрутитися не вийшло. Та хто мене зацапав так в обійми?

Огледілася, оце так хлопець. Я аж рота розкрила, так мене він вразив. Пекучий брюнетик зі спортивною статурою. Можливо у іншому випадку я б і повелася на такого красеня, але зараз я починала переживати. Якщо буде бійка, то отримати мають можливість обидві сторони. Щось мені не пособі стало. Хоч би все мирним шляхом розрулити вийшло.