Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Якою буде зарплата?

– Ну… триста тенебр так точно, – озвучила мінімальну суму свого щомісячного прибутку. Розправа над чудовиськами – робота прибуткова.

А я бачу, як твої очі спалахнули, Кіеро. Невже ти так любиш гроші?

– Чи можна мені ще подумати? – чи то набивала собі ціну, чи була ще якась причина, що не давала прийняти пропозицію.

Те, що дівчина не боїться небезпеки стало зрозумілим, як тільки вона проігнорувала моє попередження і запитала про зарплату. А хоча що я хотіла від тієї, що померла від своїх експериментів і навіть після переродження не припинила ігри з хімічними речовинами?

– Так, звісно.

– Тоді пропоную повернутися до кімнати та не чинити опір лікуванню.

– Гаразд, – не стала чинити опір і навіть дозволила допомогти доповзти до пункту призначення.

Томас так і сидів на ліжку і дивився на підлогу. Дивно. Навіювання було легке, такий ефект можливий тільки після тривалого ментального впливу. Ні, Лукас не настільки сильний, щоб так довго утримувати чари, та ще й на великих відстанях. Про паралельне використання інших вампірських фокусів взагалі мовчу!

Не знаю чому, але погляд сам собою перевівся на русяву володарку смарагдових очей… Та ну, не може такого бути! Але... А якщо? Та ні, ні…

– Кіеро, слухай… А ти впевнена, що народилася звичайною людиною?

– Звичайно. А що?

– І твоя мати була людиною?

– Та-а-ак…

Дивно, але гаразд. Зараз приберу залишки своєї магії з її батька і він повернеться до норми.

– Іринія?

– Так, просто вирішила перепитати.

– Щось не так?

– Ні, все добре. Не зважай, у мене таке буває.

Може, у Томаса просто така реакція на темну силу. Як аллергія, але тільки на темряву… Дурність, згодна. Шкода, що Ізумі зараз не зі мною.

Темрява мені в печінку! Це скільки вона вже не з’являлася? Днів вісім точно. Що ж із нею трапилося?

– Тобі погано?

– А?

– Ти напружилася і рана сильніше розкрилася.

– Ні-ні, все добре.

– Іриніє, ти знаєш слова крім "Ні-ні, все добре"? Це вже навіть не смішно. Якщо в тебе щось болить чи потрібна допомога – треба так і казати.

Ще одна…

– Не вистачає тільки "Навчись довіряти іншим" – посміхнулася, сідаючи на ліжко біля Томаса.

Зі своїми чарами набагато простіше: заплющив очі, подумки покликав темряву і вона повернулася в джерело.

– Я серйозно.

– А хтось каже, що жартуєш?

– Кіера? – здивувався вже вільний від усіляких пут чоловік. – Ти в порядку? Все гаразд? Цей монстр тобі не зашкодив?

– Тату, я в порядку, не хвилюйся.

– Кієро, ти знаєш слова крім "Я в порядку"? – Передражнила дівчину, внаслідок чого спіймала погляд, що не віщує нічого доброго.

– Тату, вийди, будь ласка. Потрібно обробити рану кирії.

– Моя допомога не знадобиться? Може треба щось принести?

– Тату…

– Добре, вже йду.

– Дякую.

Дочекавшись виходу Томаса дівчина знову подивилася на мене і серйозно сказала:

– Ця мазь без пилку, але з ефектом снодійного. Оскільки світлий пил нейтралізував усипляючу дію препарату, ти деякий час проспиш, але рана остаточно загоїться.

Так і хотілося за приколом жалібно пропищати: «А може не треба?», але дехто навряд чи зараз налаштований на гумор та ігри.

– Добре, нанось. Дозволяю, – знущально-урочисто промовила і задерла сорочку.

Сутінки мене потягніть, ми знайомі всього-нічого, а я ходжу по її будинку в одній сорочці і за першим наказом оголююся майже до гола. Тепер вона просто зобов'язана на мені одружитися... Стоп... А що це за нитка йде від Кієри у бік, куди пішов її батько?

Я розплющила очі. Дівчина продовжувала мене мастити маззю. У кімнаті нікого іншого  не було. Знову прикрила повіки, сфокусувалася... Невже Лукас повернувся?

– А твій чоловік міг повернутись?

– Лукас?

– Невже у звичайної мешканки Тенебрісу на ім'я Кіера є ще чоловіки?

– Він пішов до кіріоса Хайден і до завтра його чекати не варто.

Тоді що тут коїться, Темрява мене покусай! Хто тут чаклує, якщо в будинку крім мене лише дві звичайні людини?! Моє джерело спокійне, з нього нічого не витікає, тож чия ж це магія?

– Іриніє, не сіпайся. Я майже закінчила.

І як їй сказати? Ця звістка доволі шокуюча, а не просто несподівана.

– Чудово, – сказало нічого не підозрююче породження Темряви. – Тепер лягай зручніше і відпочивай.

А з іншого боку, чи потрібно їй взагалі знати про таке? Раніше ж якось жила без цієї інформації. Просто пущу все на самоплив, почекаю, доки трапиться ситуація от прямісінько як два роки тому в одному селищі неподалік Тенебрісу. Тим більше раз вона здатна на ментальний вплив, тому не може бути перевертнем.

До речі, звичайним людям саме цих потвор боятися і треба: на відміну від вовкулаків вони свої трансформації не контролюють. Скажу навіть більше, вони й гадки не мають про те, ким є насправді, адже пам'ять у нелюдській подобі в них не працює. Можливо, іноді вони можуть побачити уривки якихось вилазок, але загальна картина для них прихована. Ось до прикладу народила сільська жінка від могутнього і міцного вовкулаки, та ось батько як справжній пес збіг. Мати, що від спокусливого чудовиська понесла, зазвичай сильно не журяться: малюка під час повні в підвалі закриває, а так живе собі, живе, дитину виховує. При чому непогано так у них з дитиночкою справи йду, доки залицяльник якийсь заточене на ніч у підвалі дитятко не звільнить... У моїй практиці від сіл тільки перевертень і залишався. Ну і гори трупів на додачу.

Ні, врешті-решт варто «порадувати» Кіеру, а краще дізнатися, що саме вона за монстр.

Так, а куди, власне, вона поділася, доки я ностальгувала? Ну і морока з цими темними, ні на хвилинку не можна відволіктися!

– Кіеро! – покликала дівчину.

– Бабах! – пролунало за дверима.