Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

Я зрадів, що сержант зміг одразу побачитися зі мною. Ми зустрілися в старій в’язниці в центрі міста, на Рамона-стрит. Я пояснив йому своє скрутне становище тим, що хочу уникнути зіткнень на кшталт тих, що відбулися минулого року між поліцією і студентами в університеті. Я вмовляв його мені допомогти. Ми разом оглянули в’язницю, ніби я збирався її купити. Це ідеальне місце, щоб продовжити дослідження, воно додасть йому навіть більше тюремного реалізму.

Повернувшись у поліцейське управління, я заповнюю низку офіційних бланків і прошу, щоб в’язницю підготували до нашого переїзду о дев’ятій годині вечора (одразу після відвідин). Я обіцяю, що упродовж наступних десяти днів ми підтримуватимемо чистоту в тюрмі, в’язні прибиратимуть за собою, і я оплачу будь-яку ймовірно заподіяну шкоду. Ми обмінюємося міцним рукостисканням, як і личить справжнім чоловікам. Я радісно дякую сержантові за порятунок. Яке полегшення: все виявилося простіше, ніж я уявляв.

Натхненний цим успіхом і задоволений власною винахідливістю, я винагороджую себе філіжанкою еспресо з каннолі у вуличному кафе, ніжачись у променях сонця у цей прекрасний літній день. У Пало-Альто все ще справжній рай. Від неділі нічого не змінилося.

Невдовзі після тріумфального брифінгу із працівниками щодо наших планів на переїзд, лунає дзвінок з поліційного управління. Він розтоплює наш ентузіазм: ніхто нікуди не їде! Хтось на керівній посаді в міській адміністрації висловив занепокоєння, що учасники експерименту можуть постраждати, перебуваючи в будівлі, що належить місту. Крім того, було порушено питання й про фальшиве ув’язнення. Я прошу сержанта дати мені змогу переконати цього чиновника, що такі страхи безпідставні. Я намагаюся вмовити його допомогти, нагадуючи про свою дружбу з його шефом, капітаном Цуркером. Я благаю, щоб той зрозумів: хтось може постраждати хіба що в разі нападу на наш майже не захищений підвал. «Будь ласка, хіба ми не можемо вирішити це питання?» — «Шкода, але відповідь — ні. Мені неприємно лишати вас у біді, проте нічим не можу допомогти». Я втратив законну можливість перевезти в’язнів, що було б розумним кроком, і зрозуміло, що вже втрачаю тверезий погляд на світ.

Що той поліцейський мав подумати про професора психології, який вважає себе суперінтендантом в’язниці й страшенно боїться якогось нападу на «його в’язницю»? Що він втратив здоровий глузд? Що він перегинає палицю? Напевно, що він — «психолог-псих».

І знаєте що? Я сказав собі: мене не хвилює, що він думає. Потрібно рухатися вперед, час підтискає. Якщо один план провалився, переходимо до наступного: передусім, потрібно знайти інформатора, щоб отримувати достовірну інформацію про загрозу бунту. Потім спантеличити нападників, якщо вони увірвуться, зробимо вигляд, ніби дослідження закінчено. Ми розберемо тюремні камери, щоб склалося враження, ніби в’язні вже порозходилися по домівках. Я скажу «визволителям», що ми вирішили припинити дослідження, тому їхній героїзм нікому вже не потрібен — нехай повертаються туди, звідки прийшли.

Коли нападники підуть, у нас буде час, щоб укріпити в’язницю і знайти інші можливості. На верхньому поверсі будівлі факультету психології ми виявили величезну комору, куди переведемо ув’язнених одразу після відвідин — звісно, якщо не нападуть якраз під час побачень. Потім уночі ми повернемо їх у камери і обладнаємо в’язницю, щоб вона витримала будь-який напад. Наш слюсар уже почав укріплювати вхідні двері, ми встановили зовнішню камеру спостереження і підсилили охорону в’язниці деякими додатковими способами. Такий план видається резонним, чи не так?

Мене явно захопила шалена думка про гіпотетичний наскок на «мою в’язницю».

ЗАСИЛАННЯ ІНФОРМАТОРА

Щоб отримувати точнішу інформацію про ймовірний напад, я вирішив підсадити інформатора на місце звільненого в’язня. Дейвид Ґ. — мій студент, у нього дуже аналітичний склад розуму, і це піде нам на користь.

Його велика густа борода і недбалий зовнішній вигляд швидко переконають ув’язнених, що він — такий самий, як вони. Дейвид уже допомагав нам з відеозйомкою на початкових стадіях дослідження, підміняючи Курта, тож місце подій і те, що відбувається, йому вже знайомі. Дейвид погодився стати ув’язненим на кілька днів і повідомляти нам будь-яку інформацію, яка може виявитися корисною. Час від часу під яким-небудь приводом ми відряджатимемо його до когось із персоналу, кому він видаватиме секрети.

Дейва швидко ознайомлюють з новою доктриною охоронців, яку один з них озвучує прямим текстом: «У хороших в’язнів не буде проблем, у порушників не буде спокою». Майже всі ув’язнені починають розуміти, що немає сенсу грати роль бунтарів, постійно конфліктуючи з наглядачами. Вони приймають свою долю і просто день за днем покірливо терплять усе, що з ними відбувається, бо «перспектива втратити сон, їжу, ліжко і ковдру на два тижні — вже занадто реальна». Але Дейв зауважує, що через чутки про можливу втечу з’являються настрої, яких раніше не було. Згодом він скаже: «Тут параноя висіла в повітрі»[71].

Сама поява Дейвида справді ні в кого не викликає запитань, проте йому здається, ніби охоронці знають, що він відрізняється від інших в’язнів. Насправді вони точно не знають, що він тут робить. Вони не знають його справжньої ролі й ставляться до нього так само, як до інших, — жахливо. Скоро Дейвида починає дратувати усталена практика користування туалетом:

«Мені довелося справити велику нужду за п’ять хвилин, мочитися з зав’язаними очима, і при цьому охоронець підказував мені, де пісуар. І я не зміг цього зробити, тобто не зміг навіть помочитися в пісуар. Мені довелося зайти в кабінку і закрити двері, щоб переконатися, що на мене ніхто не наскочить!»[72]

Він заприятелював з Річем (1037), сусідом по камері №2. Вони швидко зближуються. Навіть занадто швидко. Через кілька годин Дейвид, наш довірений інформатор, стає іншою людиною і вдягає уніформу Даґа (8612). Дейв повідомляє, що «почувався винним через те, що підісланий шпигувати за цими хорошими хлопцями, і відчував полегшення, коли дійсно не мав чого розповісти»[73]. Але чи й справді не було інформації?

В’язень 1037 говорить Дейвидові, що ніхто не може вийти з експерименту за своїм бажанням. Потім радить тому не пручатися так, як сам робив на перших перекличках. Зараз треба поводитися так, щоб спланувати втечу, звіряється 1037-й, тобто потрібно «грати за правилами охоронців, а потім вдарити їх у найслабше місце».

Пізніше Дейвид сказав нам, що у 8612-го не було жодного плану втечі. А ми витратили стільки часу і сил на підготовку до