Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Катя відімкнула двері своїм ключем та зайшла до квартири. Рідна домівка зустріла її такими ж рідними звуками родинного свята: на кухні дзижчав блендер, мама збивала картопляне пюре, у вітальні працював телевізор, йшов старий різдвяний фільм, там же чутно голоси батька та брата, які совали меблі, щоб розмістити гостей.

Не встигла дівчина роздягнутися, як у двері подзвонили. Прийшли хрещені старшого брата.

- Овва, яка ти стала! - обійняла дівчину тітка Ганна.

- Ой, Катрусю, і ти вже тут? - здивувалася мама, яка вийшла зустрічати гостей.

- Щойно зайшла, - білявка цьомнула неньку у щоку й разом з родичами попрямувала мити руки.

Коли приготування були завершені, й всі гості нарешті зібралися, родина розмістилася за великим столом у вітальні. Привітання, тости, смачна вечеря, подарунки й останні новини від родичів: хто де оселився, родився, женився.

Спочатку Катя насолоджувалася вечором, оповідками старших й смаколиками, аж поки не почалося обговорення особистого життя "дітей". Спершу допитали її брата. Той зміг відбитися, бо нещодавно знайшов собі дівчину. Ще одну Наталку. А от Катерині дісталося все співчуття та настанови родичів про те, де і як швидше знайти собі хлопця.

- Я не хочу зараз ні з ким зустрічатися. В мене немає на це часу, - в мільйонний раз повторила вона своє виправдання, але воно потонуло в аргументах родичів, як єдина краплина в Чорному морі.

Білявка вирішила більше не сперечатися. Все одно ніхто до неї не дослухався.

- Я просто ще не зустріла хлопця, який мені подобається. Можливо, в наступному році щось зміниться, - зобразила вона покору та прийняття.

Така позиція родичів влаштувала.

***

Різдво сімейства Зегер зазвичай проходило як продовження бенкету святвечора. Родичі та друзі збиралися в приміському будинку Павла Зегера та починали ліниве святкування.

Батьки вже були готові до виходу, коли Гена приїхав додому та повідомив, що його плани змінилися, і він також збирається поїхати до дядька.

- Це чудова новина, - зраділа мати.

- Тільки прошу, поводься пристойно, - попередив батько.

- А я хіба колись вчиняв інакше? - усміхнувся Гена, на що отримав уважний погляд від Анатолія.

- Ти не п'яний?

- Ні. Чого б це? - питання в черговий раз нагадало про ставлення батька до сина, як до найбільшого головного болю в його житті.

- Бо я не пам'ятаю вже, коли бачив тебе в різдвяний ранок тверезим.

- Ну, в мене вчора були більш цікаві справи, ніж пиятика, - усміхнувся Гена. Критися він не збирався, бо що б не відповів, результат буде той самий.

- Авжеж, - кивнув Анатолій, іншої відповіді він і не очікував. - І коли ти вже візьмешся за розум та припиниш ці свої гульки?

- Не пам'ятаю, щоб у нас були угоди з приводу мого особистого життя, - роздратовано примружився Гена.

Колись батько повідомив його, що бере під суворий контроль три сфери: навчання, роботу, ділові контакти. Натомість Гена отримував абсолютний карт-бланш в особистих справах і вільний доступ до всіх переваг, які дає прізвище Зегер. Але тепер Гена вже не вважав ці умови справедливими, а Анатолій взагалі забув про ті домовленості. На його думку, син продовжував проживати своє життя неправильно.

- Будь ласка, не сваріться. Сьогодні ж Різдво! - пирхнула Аліна, яка все життя була наче місток між двома упертюхами й щиро переживала за обох.

- Навіть і не збиралися, мамо, - Гена поцілував матір в щоку. - Мені знадобиться десь півгодини, щоб зібратися, тож можете на мене не чекати.

- Ні. Якщо ти вже вирішив піти, то краще, якщо ми приїдемо разом.

- Добре. Я швидко.

Гена зібрався швидше, ніж обіцяв. Це була його звичка - брати час із запасом, щоб потім приємно вразити тих, хто чекав.

Біля воріт будинку Павла Зегера вже стояло кілька машин. Не всі гості приїжджали на таксі, але у двір їх не пустили, бо на паркувальному майданчику перед гаражем сьогодні була облаштована зона відпочинку.

Новоприбулі подзвонили у хвіртку й невдовзі вже ділилися обіймами та привітаннями з Павлом та його молодою дружиною. Маленькі кузини Гени із задоволенням приймали подарунки, які для них завчасно підготувала Аліна, просто у дворі. Решта родичів зробила ритуальний обмін вже в будинку.

Гостей цього дня було більше, ніж зазвичай.

- Ти диви, які люди! - побігла обніматися зі знайомими Аліна. - А невже це Маринка? Дивись, Геньо, це ж твоя подружка. Пам'ятаєш?

Гена якраз здоровкався за руку з чоловіком, якого, як йому здавалося, звати Олександр. Як виявилося, батьком тієї самої Марини, про яку згадували батьки.

Як не намагався до того, але пригадати подругу з дитинства ніяк не вдавалося. Проте щойно він побачив дівчину, в пам'яті щось заворушилося. Принаймні він чітко згадав густе каштанове волосся та великі сірі очі. Щоправда раніше в тих оченятах танцювали грайливі бісики, але зараз дівчина випромінювала лише спокій.

Марина так само уважно розглядала нового старого знайомого, наче також намагалася його пригадати.

- На жаль, не пригадую, - чарівно усміхнувся Геннадій, - але ж це не завадить нам познайомитися знову.

- Я теж тебе не пам'ятаю, - кивнула дівчина, - але не бачу в цьому проблеми.

- В будь-якому разі, давайте вип'ємо за зустріч чи знайомство, - запропонував Олександр келихи, які вже принесла його завбачлива дружина.

- Я змушений відмовитися, - перебив радісну згоду батьків Гена. - Мені сьогодні ще за кермо сідати. Треба повертатися на підприємство.

- Хіба ти не завтра зранку поїдеш? - стурбовано розвернулася Аліна.

- Я і так затримався, мамо. Завтра робочий день. Який приклад, як директор, я продемонструю підлеглим, якщо не вийду після свята? Дядько задав мені непросту задачу з цим новим виробництвом, тож... Втім, не будемо про роботу. Сьогодні ж свято.

Гена взяв зі столу склянку та налив собі соку, й тост все ж таки відбувся. Чоловік залишив батьків і нових старих знайомих й пішов "зображати присутність". Привітався з хрещеними й іншими родичами та друзями сім'ї. Вітав зі святом, обговорював погоду, відмовлявся від запрошень, посилаючись на роботу.