Читати книгу - "Ода до радості (збірник)"

До речі, при «шейпі», як скорочено називається військовий штаб, є зараз і український представник – підполковник Костянтин Войтовський. Пан підполковник привітався із земляками, вибачився, що мусить бігти у термінових справах, і зник. На заплановану зустріч не з’явився, за що вибачалися вже його натівські колеги. Побачили ми й офіцера зв’язку російських збройних сил, який чомусь зрадів більше й поскаржився, що «наконец-то родную речь услышал».

Під час брифінгу й дискусії найбільше запам’яталося спілкування з полковником Ч., який представляє у штабі Британію. За його плечима – служба в Північній Ірландії, Гонконзі, країнах Азії та Африки, Рейнській британській армії, розквартированій у ФРН. Полковник так і сипав афоризмами, продемонстрував чудове почуття гумору і вміння згладжувати гостроту питань, розповів про нову стратегію НАТО, яка домінує в її політиці від 1991 року.

Ми ж перебували, можна сказати, у п’яти кроках від головного бункера НАТО, штабу під землею, спорудженого у 60-ті роки для функціонування в умовах атомної чи звичайної війни. Ясна річ, у бункер нас не пустили, пославшись на те, що він зараз майже не функціонує, існує мовби автоматично, хоч, як стало зрозуміло, обслуга поки що справно виходить на службу. Як сказав супроводжуючий: «Єльцин же не вічний, а як там у них кажуть?…» Цитату з Тютчева ми знали добре – «Умом Россию не понять».

Головний же висновок із почутого: нас постаралися переконати, що військове командування НАТО нічого саме не вирішує, що його вплив у нас колись було перебільшено, що все вирішують політики, а військові – лише слухняні виконавці їхньої волі. Заперечували, що регіональні конфлікти вигідні НАТО. Однак можливість виникнення таких конфліктів вивчається. На жаль, до потенційно кризових зон належить і наше Чорне море та країни, розташовані на його берегах.

Здивував затишок у кабінетах і холах штабу. Повсюди фотопейзажі з натівських країн, портрети не лише політичних діячів, а й письменників, композиторів, вчених. Що особливо вразило: у коридорах і кабінетах, як і у штаб-квартирі НАТО, вільно бавилися діти. Керівник служби інформації та преси Кріс Пребенсен пояснив, що багато натівських і цивільних, і військовослужбовців живуть поруч, із сім’ями, і їм дозволено брати на роботу дітей, які можуть вільно гратися у спеціальних кімнатах і поза ними, заходити до їдальні й ласувати, чим хочуть. Ми поцікавилися: чи так було завжди? «Звичайно, аякже, – була відповідь, – діти є діти, і їм нема діла до військових напруг, інакше, як виростуть, вони будуватимуть світ, схожий на казарму».

Дороге місто

Після повернення зі штабу, як і першого дня, мали можливість трохи походити по місту перебування штаб-квартири НАТО і підтвердити свої враження, тим паче що вже більш-менш сприяла погода.

Крамниць на вулицях Брюсселя повно-повнісінько, вони буквально на кожному кроці. Надзвичайно багато антикварних крамничок, заповнених різноманітними статуетками, виробами з кераміки, срібла, бронзи. Але що більше ми заходили до тих магазинів і магазинчиків, то більше дивувалися. У них майже нікого не було, окрім продавців. Ті відразу кидалися назустріч із привітною посмішкою, традиційним «бонжур, месьє», неначе ми були їхні найкращі друзі, з якими стрілися після довгої розлуки. Дякували не менш традиційним «мерсі, месьє (мадам)», навіть якщо ми нічого не купували.

Валюта тут – бельгійський франк, і тільки за нього можна купити що завгодно. Показувати у крамницях, кав’ярнях чи ресторанах (останні теж на кожному кроці, на одній з вулиць ми нарахували цілих вісім) всесильний американський долар – все одно, що нашу гривню. Причому гривня викликає навіть більший інтерес своїм екзотичним для брюссельців виглядом.

Ціни як на продовольчі, так і на промислові товари, за нашими мірками і за рівнем наших доходів, дуже високі. На жаль, так само дорогі й музеї. Ми поткнулися було до Національного музею. Я з колегою побував лише у двох залах. На виставці сучасного бельгійського художника Поля Дельвакса, який помер лише три роки тому, – безплатно, бо справило враження магічне слово «журналіст». Ще й вручили кілька каталогів із запрошеннями на майбутні виставки (махнути б у Брюссель, чи що?). Художник Поль Дельвакс цікавий, як для нашого ока – незвичайний. Надзвичайно образно передає у картинах трагізм буття людини у XX столітті.

До інших залів не пустили – «тикет», тобто квиток, купуйте. Тут уже названий редактор із Луганська Борис Москалюк згадав добрим словом США, де недавно побував і де музеї безплатні. Отож, нам вдалося побувати ще в залі, де представлені кілька художників бельгійсько-голландського Ренесансу, в тому числі знамениті Рубенс і Ван Дейк. Але, щоб пройти всі десять залів, треба було заплатити аж 1500 франків (1 долар дорівнює приблизно 35 франків). Не з нашими кишенями. Отак дорого цінують у Бельгії справжнє мистецтво. Хоча в музеї було багато дітей, частина з яких відпочивали в холі просто на підлозі. Квиток для студентів наполовину дешевший – 80 франків, а для школярів вхід безплатний.

Спогади і повернення

Серед того, що справило особливе враження під час перебування у Бельгії, – насамперед поїздка до міста-музею Брюгге. Місто це не горіло і не зазнавало руйнувань з XV століття, його щадили і місцеві феодали, і жорстокий іспанський герцог Альба, котрий придушував повстання фламандців у XVI столітті, Наполеон і навіть командування гітлерівського «Люфтваффе», аси якого розбомбили сусідні, не менш історичні Амстердам і Антверпен. Неповторна архітектура, маса музеїв. Кожен собор, яких тут багато, – це ще й музей, і два зали-шедеври у міській ратуші – теж музей. Місто буквально кишить туристами.

Що стосується брюссельських вражень, то не забудеться відвідання негритянського кварталу, куди ми з Борисом Москалюком спочатку забрели випадково. Неповторні пряні запахи трав, усякого коріння, які довго не можна витримати, екзотичні вироби у крамничках товарів Заїру. Ціла галерея під аркою між двома вулицями, наповнена чорношкірим людом (у Брюсселі майже кожен десятий – виходець із Конго – Заїру, колишньої бельгійської колонії), який по-своєму розважається в пивничках, кав’ярнях, співає і навіть грає в шахи. І знайомство з Патріком Муйсоюумбою, який навчався в Москві…

У Брюсселі довелося бачити черги в трьох місцях: у закусочних відомого «Макдональдсу», аеропорту і біля… кінотеатрів. Так-так, довжелезні черги біля кінотеатрів, у яких стоять старі й молоді, хоча квитки коштують від 300 до 590 франків. Йдуть фільми «Анна Кареніна» (американський), відомий «Англійський пацієнт», французькі мелодрами. Як не дивно, не побачили (спеціально пройшлися до кількох кінотеатрів) жодної афіші з рекламою бойовиків. Очевидно, всю подібну кіномакулатуру продали нам.

Трапилося так, що саме в літаку, яким