Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

Ілля. Насправді відсоток людей, якими ми захоплюємося, у яких все (чи бодай щось) виходить, — це одна десята (у найкращому разі) від усіх, хто взагалі щось спробував зробити в житті. Тобто ми захоплюємося однією десятою всіх спортсменів, однією десятою всіх футболістів, бізнесменів, активістів, акторів, адвокатів, політиків тощо. І забуваємо про те, що є 99,9 % тих, кому не вдалося.

Марк. Є такий термін — «систематична помилка вижилого». У ньому йдеться про те, що в доступі завжди багато інформації про одну групу (назвімо їх тими, хто вижив) і дуже мало даних про другу (тих, кому не пощастило).

Ілля. У цьому випадку я не зводив би все лише до везіння. Є багато факторів, чому стається так, як стається. Але я точно згоден з тим, що не може бути 1000 Леді Ґаґа або 1000 Рембрандтів. У тому й суть, що це неможливо.

Марк. Знаєш, що мені допомогло? Зміна способу мислення. Я почав думати, ким я є, замість ким не є. Окей, не отримав Пулітцера, але книжки продаються, окей, не придбав досі квартиру, зате яка крута в мене орендована. І так далі.

Ілля. Ближче до тридцяти, імовірно, багатьом доведеться пройти крізь цей шлях розчарування. У нас культура виховання доволі директивна, усі навколо краще знають, що тобі треба робити зі своїм життям. Тож із досвідом починаєш поволі скидати із себе ці інтроєкції і шукаєш відповідь на питання «Так усе ж: яке в мене життя і чого я справді хочу?».

Я не знаю людей, які в 30 сказали б, що отримали все, що хотіли, і стали тими, ким бачили себе у 20. Наблизившись до цієї цифри, радше доведеться коректувати власні очікування. Розчарування в цьому сенсі важливі, щоб познайомитися з реальністю. Якщо залишатися в парадигмі зачарування, можна почати імітувати своє життя, видавати бажане за дійсне. Наприклад, публікувати в інстаграмі фотки про красиве життя, але насправді почуватися пригніченим.

Марк. Я ще знаю ситуації, коли люди підміняють факти, щоб не почуватися розчарованими й не знайомитися із собою справжнім. Є такий розлад пам’яті, як парамнезія. Це коли люди живуть, вірячи у власні вигадані факти. Наприклад, батько покинув дитину й дружину, тому що уникав відповідальності. Й аби не думати, що він погана людина, часто розповідав, як добре дбав про дитину, як любив дружину, хоча нічого такого насправді не було.

Ілля. Я думаю, розчарувань не уникнути. Але в цьому процесі важливо бути чесним із собою. Наприклад, припаркувався десь біля хащів, а вдаєш, що це преміальне місце? Заперечувати й не визнавати місце, у якому перебуваєш, можна, але навіщо? Це моє життя, я можу його змінювати, якщо захочу.

Вправа

«Очікування й реальність»

Розділіть листок на три колонки.

У першій запишіть п’ять пріоритетів на життя.

Наприклад:

Кар’єра

Стосунки

Сім’я

Творчість

Дозвілля

У другій колонці сформулюйте свої очікування. Наприклад: кар’єра — стати директором агенції. У третій зафіксуйте реальність: наприклад, керівник відділу. А тоді послухайте себе: що саме ви відчуваєте із цього приводу? Чи хочеться щось змінити?

36 Kohut Heinz. The Analysis of the Self: A Systematic Approach to the Psychoanalytic Treatment of Narcissistic Personality Disorders (Kindle Edition) // University of Chicago Press; Reprint Edition, 2013.

Завжди сумнівайся!

Ніколи не сумнівайся!

Завжди сумнівайся!

Ніколи не сумнівайся!

То як насправді бути?

Почнімо з того, що сумніватися — нормально. Це переживають усі — від Кріштіану Роналду й Андрія Шевченка до Білла Ґейтса та Марка Цукерберґа.

Сумніви виникають тоді, коли в людини бракує енергетичних і психологічних ресурсів, щоб зробити вибір, немає внутрішньої впевненості. Сумніви з’являються внаслідок розгубленості або ж розгубленість з’являється через сумніви — трапляється так і так.

Якими бувають сумніви

Зі знаком +

Такі сумніви стають помічниками, коли ми хочемо зробити кращий вибір для себе. Вони дають можливість трохи пригальмувати — це як ручник у машині. Сумніви допомагають встигнути прислухатися до себе: те, що збираюся зробити, — моє бажання чи я ведуся на прийняті в соціумі уявлення?

Зі знаком –

Це сумніви, пов’язані зі страхом відповідальності чи сорому: якщо я помилюся або зроблю щось неправильне, будуть негативні наслідки, мене насварять або засоромлять. До таких сумнівів призводить незнання себе, невпевненість у собі.

Ерік Еріксон у книжці «Ідентичність: юність і криза»37