Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Проте він продовжував дивитися на мене, ніби розумів, що це ще не все, що я хотіла сказати. Його погляд був пронизливим, проникаючим прямо в глибину моєї душі. Дідько, він вже занадто добре знав мене! Це трохи нервувало. Здавалося, що перед ним я не можу приховати жодної своєї думки чи почуття.

Я невпевнено підійшла ближче. Кімната була наповнена м'яким світлом від численних ламп, що створювало теплу і затишну атмосферу. Темні дерев'яні панелі на стінах і меблі з глибокого червоного дерева додавали простору елегантності. Біля вікна стояв великий стіл з різьбленими ніжками, а на підлозі лежав м'який килим з витонченим візерунком.

Серце почало битися швидше. Повільно провела рукою над своєю головою, намагаючись показати форму рогів.

——— Де все це? — запитала я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Він посміхнувся. Посмішка була теплою і трохи хитрою, як у особи, яка знає більше, ніж каже. Проте очі блищали від неприхованого задоволення від нашої розмови, і це викликало у мене ще більше питань. 

——— Це відволікає, тож я сховав, — сказав Міхаель, наче пояснював щось очевидне.

——— Але ж ти раніше постійно ходив і з крилами, і з рогами, і це тебе не відволікало. То чому зараз вирішив сховати?

Я намагалась зрозуміти його логіку. Моє тіло трохи напружилось. Очі уважно стежили за його реакцією.

——— Схоже на питання з якоюсь каверзою, і щось мені підказує, що я потім дуже сильно пошкодую, але…

В цей момент за його спиною ефектно розкрилися чорні крила і з'явилися роги на голові. Його вигляд став величним і могутнім, наче він тільки що виріс на кілька метрів. Крила розкрилися з легким шумом, і я відчула, як повітря в кімнаті стало густішим.

——— Можеш перевіряти вже, що ти там хотіла.

Я миттєво встала за його спиною і провела рукою по пір'ях. Вони були м'якими, але водночас міцними, і дотик до них викликав у мене дивне відчуття задоволення і захоплення. Пір'я блищали в світлі лампи, і я відчула, як вони реагують на кожен мій дотик, ледь помітно рухаючись, немов живі істоти.

——— Трохи лоскотно, — прокоментував Міхаель з легким усміхом.

Знову підняв руки вгору і зосередився на своїй магії. Світло почало збиратися між його долонями, утворюючи нові фігури, які плавно змінювали форму. Кожен рух його рук був точним і плавним, як у досвідченого мага. Світло від магії відбивалося від стін і стелі, створюючи казкові відблиски.

Я глянула через плече на його обличчя, яке було доволі спокійним. Його очі були напівзаплющені, і він виглядав розслабленим, але водночас сконцентрованим, справжній майстер свого діла. Його вилиці підкреслювали тіні від ламп, додаючи виразності його рисам.

——— А що саме ти намагаєшся створити? — запитала я, з цікавістю дивлячись на світло, що почало знову збиратися між його долонями. Фігури світилися яскраво і таємниче, як зірки в нічному небі.

——— Просто роби вже, що хотіла! — засміявся Міхаель. Його сміх був легким і щирим, наче він справді насолоджувався моментом.

Гаразд, якщо він сам дав мені зелене світло… Я підійшла ближче, відчуваючи теплоту, що виходила від його крил, і знову провела рукою по пір'ях, відчуваючи їх м'якість і силу. Кожен дотик викликав у мене нові відчуття, і я зрозуміла, що це був момент, який ми обоє запам'ятаємо надовго.

Тож я обережно зробила крок назад, щоб оцінити повністю його фігуру. Він сидів з голим торсом у якихось бавовняних штанях. Босоніж. Його мускули були напружені, а на шкірі блищали краплі поту від зусиль, які він докладав для створення фігур. Волосся, як завжди, трохи стирчало в різні боки, додаючи йому вигляду людини, зануреної у творчий процес.

Може, мені його підстригти? Хоча б трохи! Мабуть, зайвим не буде. До того ж, поки я жила із Седриком, стригти ніби навчилась. Хоча, прости Господи, як же він кумедно виглядав, коли я його вперше підстригла! Дивився на мене так, наче хотів вбити! Його обличчя тоді було червоним від злості, але згодом він звик і навіть почав жартувати про це.

Я тихенько засміялась і раптом відчула важкий погляд Міхаеля. Він дивився на мене через плече, стиснувши кулаки. Його очі були напружені, і я відчула, як хвиля енергії пробігла по кімнаті. Проте він нічого не сказав. 

«Невже не вийшло?» — подумала я і провела рукою по його шиї в бік ключиць. Міхаель видихнув і знову почав робити якісь геометричні фігури зі світла. Світло було теплим і приємним на дотик, і я відчувала, як воно наповнює кімнату.

Я провела обома руками вздовж рогів, відчуваючи їхню текстуру і холодну гладкість. Роги були масивними і міцними, наче витесані з каменю.

——— Що ти зараз відчуваєш? — запитала я.

——— Що ти торкаєшся частини мого черепа, — байдуже відповів він.

Його голос був спокійним, але з ноткою іронії. Ця нотка змушувала мене посміхнутися і водночас відчувати себе трохи незручно. Спостерігаючи за тим, як він намагався зосередитися на своїй магії, я відчула потребу бути ближче до нього, відчути його присутність. 

Сіла на підлогу і провела рукою по лінії його хребта вниз. Його шкіра була теплою і гладкою, і я відчула, як м'язи під нею напружуються від мого дотику. Потім повільно піднялася рукою вгору до лопаток, звідки починалися крила. Ці великі, величні крила завжди викликали в мене захоплення і цікавість. Мимоволі подумала, що в нього доволі гарна спина, хоча і не така вже м’язиста, як раніше. В нього взагалі було гарне тіло. Воно подобалося мені, і я не могла стримати захоплення, розглядаючи його.

Я встала і провела руками вздовж великої кості крила, що брала свій початок із його правої лопатки. Кістка була міцною і гладкою, і я відчула, як вона пульсує під моїми пальцями. Потім провела пальцями по маленьким хрящикам, які були розташовані вздовж крила, і знову по пір'ям.

Ніколи не думала раніше, наскільки все ж дивовижно влаштовані демонічні крила. З першого погляду здається, що вони дуже схожі на пташині, але варто до них доторкнутись і під пальцями відчувається велика кількість різних маленьких хрящів та судин, які йдуть вздовж великої кості і ніби постійно пульсують, як живі істоти.