Книги Українською Мовою » 💙 Трилер » Минувші Дні, Вітольд Розенвальд 📚 - Українською

Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минувші Дні" автора Вітольд Розенвальд. Жанр книги: 💙 Трилер. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 91
Перейти на сторінку:

– Гліцинія? 

– Так, саме вона. Хочеш на неї подивитися? 

– Було б чудово! – відказав я йому оглядаючи сад, який ховався за оранжереєю. 

Ми проходили повз всілякі дерева й квіти. Пахнуло дуже приємно. Літом. Свіжістю. М’ятою. 

– Це ось, – Микола Сергійович вказав пальцем на рясно посаджені дрібні квітки, – Dianthus deltoides. 

– Українською можна? 

– Гвоздика дельтовидна. Вона росте все літо, а її краса як на мене дуже вражає. Приємний пурпурно-рожевий колір. Он далі, – він знову вказував пальцем, – росте Armeria maritima, вона ж армерія приморська. 

– А ото в кінці я так розумію росте гліцинія, так? – я поглянув на нього. 

– Все вірно, ходімо до неї. 

Ми зупинилася навпроти неї. 

– В мене до вас ще декілька запитань є, стосовно Насті, – сказав я дивлячись йому у вічі. 

– Я чув, що її дуже сильно покусала собака, – промовив він відводячи голову в бік. 

– Так, собака. Але я не про собаку прийшов питати. Розкажіть но мені ось що: Чим Настя взагалі тут займалася? 

– А чому ти цікавишся цим? – він примружив очі. 

– Вожата попросила запитати. Ви ж знаєте, вона переживає за неї й подумала, що може ви бачили, як тут пес десь бігає. 

Запала невеличка пауза. 

– Вона особливо нічим не відрізнялася від інших дітей. Здібна дівчинка, розумна, товариська. Завжди допомагала іншим. Але останніми днями вела себе на мій погляд дуже дивно. 

– Дивно? Чому? 

Персонально я нічого дивного в ній не помічав. Вона вела себе весь час так, як і завжди. Ну, мені так здавалося, все ж я з нею не був довго знайомий. 

– Зазвичай вона дуже відповідально ставилася до занять. Вчила, що потрібно, читала, з усіма спілкувалася. А в один день її наче підмінили. Вона стала майже відлюдькуватою. Казала, що вона закохалася в якогось хлопця, що вони дуже сильно кохають один одного та й таке інше. Дівчата, що саме краще з нею спілкувалися, розказували що вона пише йому листи, але не відправляє їх нікуди. А ще казали, – він почухав щоку, – що бачили неодноразово її в глибині лісу, з кимось, але чи це правда я вже не знаю. 

– І вона жодного разу не казала кому листи були адресовані? 

– Якби знав, то сказав би. А так я й гадки не маю, – Сергійович розвів руками. – Ще щось хотів? Чи це все? 

– Дякую, що виділили мені час, я дізнався те, що хотів. Гарного дня вам, бувайте! 

Йду собі й думаю, в кого це могла бути закоханою Настя? Вона писала комусь листи, комусь реальному. І вона з цією людиною бачилася. От що справді мені не зрозуміло, так це чому вони зустрічалися в лісі? І чому вона написанні власною рукою листи не відправляла тому хлопцеві? Це мені на даний момент незрозуміло геть. Потрібно було б побачитися з Анею. Можливо вона мені щось зможе розповісти. Вони були подругами й жили разом. Я думаю вони точно про щось та й розмовляли. 

Вже по троху почало темнішати. Навіть не помітив як минула більша частина сьогоднішнього дня. Запитавши у одного з вожатих скільки часу, дізнався що вже пора їсти. Що ж, моє неофіційне розслідування починає набирати обертів. Поки що я йду на правильному шляху. Саме головне не збитися з курсу. 

Прийшовши до їдальні я не побачив нікого з своїх. Всередині їх також ніде не було видно. Мабуть прийшов раніше за інших. Нічого страшного, почекаю їх на вулиці. Поки чекав, на мою спину хтось з вереском застрибнув. Ну як хтось. Очевидно було, що це Аліна, яка міцно вчепилася в мене й не хотіла злізати. 

– Покатай мене! – сказала вона мені на вухо. 

– Давай не балуйся, злізь з мене, я дуже втомився. 

– Ну покатай мене хоч трішки! Будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ла-а-а-асочка!  

– Добре, покатаю, тільки тримайся міцно, але не довго, зрозуміла? 

– Так, – Аліна поцілувала мене ніжно в щічку. – Чим ти цілий день займався взагалі? Бо виглядаєш ти геть не веселим! 

– В мене просто немає причин сьогодні бути веселим, – відповів я, – до того ж, я й справді втомився… 

– То може мені злізти? – вона притулилася своєю головою до моєї. – Можу злізти, якщо подаруєш мені мої любимі квіти. 

– Та тримайся, ти для мене легенька, як пушинка! – сказав посміхнувшись до неї. – А що тобі за квіти подобаються? 

– Тюльпани! Хочеш принести їх мені? 

Я бігав, кружлявся, і носив її на собі навкруг їдальні. На нас дивилися і посміхалися. Її коричневе волосся літало зі сторони в сторону часом затуляючи мені очі. Вона сміялася голосно. Слухати її сміх і бачити її усміхненою мені набагато приємніше, ніж бачити сумною і з сльозами на очах.  

– Ну все, злізай, – заговорив я, – пізніше якось ще покатаю. 

– Ти ж казав, що я для тебе легенька, як «пушинка»! 

– Що ж, це правда, просто я відчуваю що ще трохи, і я звалюся на підлогу. 

Аліна злізла з мене та повільно обійшовши стала навпроти.  

1 ... 37 38 39 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минувші Дні, Вітольд Розенвальд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"