Читати книгу - "Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес"

Кий лежав на столі. Я підійшов, щоб торкнутися його, та Еліф випередила мене — і кий опинився в зоні недосяжності.

— Це, блядь, мій кий! Знайди свій!

Я відійшов назад, збентежений дикістю її реакції. Еліф щосили вдарила по кулі. Якусь мить я спостерігав за її грою, а потім спробував знову.

— Я думав, ти зможеш розповісти мені про те, що сталося, коли Алісію вперше привезли до «Ґроу». Ти пам’ятаєш?

Еліф похитала голово. Я продовжив:

— Я прочитав у її теці, що ви посварилися в їдальні. Ти була об’єктом нападу?

— О, так, так, вона намагалася мене вбити, ясно? Хотіла перерізати мені горло до бісової матері.

— Згідно із записами, медсестра бачила, як ти щось прошепотіла Алісії на вухо, перш ніж вона напала на тебе. Ціка­во, що саме?

— Ні, — Еліф люто замахала головою. — Я нічого не говорила.

— Я не намагаюся довести, що ти її спровокувала. Мені просто цікаво. Що саме ти сказала?

— Я спитала її дещо, яка вхуя різниця?

— Що ти спитала?

— Спитала, чи заслуговував він на це.

— Хто?

— Він. Її чувак. — Еліф посміхнулася, хоча насправді це була радше потворна гримаса, аніж посмішка.

— Ти маєш на увазі, її чоловік? — знітився я, не впевнений, чи розумію, про що йдеться. — Ти запитала Алісію, чи заслуговував її чоловік смерті?

Еліф кивнула і зробила наступний удар.

— І ще я спитала, на що він був схожий. Коли вона застрелила його і його череп був розтрощений, а мізки витек­ли. — Вона зареготала.

Раптом мене накрила хвиля огиди — подібне я відчув, коли уявив, як Еліф провокує Алісію. Еліф змушувала вас відчувати відразу й огиду — це була її патологія, саме так ставилася до неї мати в ранньому дитинстві. Ненавиділа і відштовхувала. Тому Еліф несвідомо провокує вас на ненависть до неї — і здебільшого їй це вдається.

— І як ваші справи зараз? — запитав я. — У вас із Алісією хороші стосунки?

Еліф знову зареготала. Перш ніж ще щось сказати, я відчув, як вібрує мій телефон у кишені. Я подивився на екран. Номер був невідомий.

— Я маю відповісти на дзвінок. Дякую. Ти дуже допомогла.

Еліф пробурмотіла щось незрозуміле і повернулася до гри.

Я вийшов у коридор і відповів на дзвінок.

— Алло? — промовив я.

— Це Тео Фабер?

— Так. Хто це?

— Макс Беренсон, телефоную, як ви і просили.

— О, так. Добрий день. Дякую, що передзвонили. Я хотів запитати, чи не могли б ми поговорити про Алісію?

— Навіщо? Що сталося? Щось не так?

— Ні. Тобто не зовсім — я лікую її і хотів поставити вам кілька питань про неї. Коли вам буде зручно.

— Не думаю, що ми можемо обговорювати це по телефону. Я дуже зайнятий.

— Якщо це можливо, я б радше зустрівся особисто.

Макс Беренсон зітхнув і щось пробурмотів до когось на своєму боці телефону. А потім сказав:

— Завтра ввечері, о сьомій, у мене в офісі.

Я хотів запитати адресу, але він поклав слухавку.

12

У секретарки Макса Беренсона був сильний нежить. Вона взяла паперову серветку, висякалась і жестом наказала мені зачекати.

— Він розмовляє по телефону. Звільниться за хвилину.

Я кивнув і сів у кімнаті очікування. Кілька незручних стільців з високими спинками, журнальний столик зі стосом старих журналів. «Усі кімнати очікування здаються схожими», — подумав я. Так само як на адвоката, я міг чекати на лікаря чи співробітника бюро ритуальних послуг.

Двері на тому боці коридору відчинилися. З них визирнув Макс Беренсон, кивнув мені, щоб я заходив, і знову зник у своєму кабінеті. Я підвівся і зайшов слідом за ним.