Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

Минув майже місяць, а точніше двадцять чотири дні і три години, як ми тільки те й робили, що тренувалися, тренувалися й знов тренувалися. Я ще вправно тікала та уникала Богдана, намагалася не залишатися з ним наодинці та переконувала себе, що він мені ні  крапельки не подобається.

Рох, який повністю оговтався від нападу Гострояра, все більше тинявся за мною й практикувався в несмішливих жартах, звісно наді мною.

В якусь мить від такого буденного розпорядку я готова була вити.

Нічого не мінялося сніданок, тренування, обід, чаклунство, тренування, вечеря, спати.

Одна була радість я таки зібрала цвіт липи, сильний вийшов цвіт, нажаль тільки декілька суцвіть таких, інші ж звичайна корисна рослина. Тому й не наважувалася знімати прокляття від Злати, сприймала його як татуювання.

Мене нікуди саму не відпускали, більше, походи по місту завершилися. Здається мої перевертні оберігали мене від усього, а вити хотілося мені.

Цього ранку я прокинулася ще досвіта від нічних жахів. Вирішила просто подихати повітрям й побути на самоті, доки Рох мило спав. Вислизнувши з ліжка, накинула в’язану кофту поверх довгої футболки, що слугувала мені сорочкою й тихенько пішла на кухню. Будинок ще спав тиша стояла така хоч ріж й не скажеш, що тут живе такий натовп.

Чай мені потрібен чай, сьогодні можна й почаклувати. Чашка, вода, м’ята й підігріти магією. Сила потекла вправною змійкою проникаючи через білу порцеляну  та  обережно почала огортати рідину. Магія почала розжарюватися, ставала все червоніша й червоніша, доки я не сказала досить, тоді вона підняла голову подивилася впевнюючись чи точно досить, на моє "так" посміхнулася, а потім задоволено зникла. Ідеально спрацьовано. За останній час я стала більш впевненіше користуватися своїми силами.

На дворі в мене побігли сироти по оголеними ногами від прохолодного повітря. Але не звернула на це жодної уваги, мені все ж таки потрібно було побути на самоті.

Міцніше охопила теплу чашку долонями й вмостилася на ґанку. За останній час я вже забула, що таке тиша у власник думках. Довкола стелився легенький ранковий туман, що обіцяв далі прохолодну росу. Жодна пташка не подавала голос, а квокчики вмостилися купками по подвір’ї  й солодко спали. На небі ледь рожевів схід сонця граючи фарбами, намагаючись стерти зорі, що виднілися у ранню годину.

Не встигла я зробити й ковток чаю, як мені на плечі впав тепла ковдра.

Мені не потрібно навіть обертатися, щоб зрозуміти хто це. Магія вже сказилася всередині.

— Ти зовсім змерзнеш. Он жодна кофта не рятує, — сказав спокійно Богдан і сів поруч.

Жар його тіла опалив мою шкіру.

—Думаю нам треба поговорити, — він пильно дивився на мене, а я ховала очі, уважно роздивляючись листочки м’яти.

— Що відбувається? Чого ти мене уникаєш? — його голос видався схвильованим й нерішучим. 

На мить мені здалося, що моя поведінка була недоречна і за цей час могла його образити, він не зробив мені нічого поганого. І от я сама намагалася не зробити нічого поганого, бо кохання до хлопця у якого є наречена точно не відповідає моїм життєвим принципам, яка б я відьма не була. Від першого зізнання для самої себе,  я завмерла і й світ навколо здавалося теж, я не чула голос Богдана, та я зовсім нічого не чула, лиш як серце вибиває ритм в голові.

—Устино, ти  мене чуєш? — увірвався в мій світ голос хлопця.

—Чую, вибач. Занадто багато всього відбувається останнім часом.

— Так, я тебе розумію.

— Богдан, я не знаю, як пояснити, що відбувається це все занадто складно. Я просто не знаю, як правильно, — нерішучість заполонила мене. 

От, що я таке верзу, я ж таки вже не мала дитина, майже ж вісімнадцять скоро, чому я не наважусь сказати все прямо. От тільки міцніше охопила чашку й зробила ковток напою.

—В мене є один варіант того, що відбувається, але, — він завмер на пів слові й уважно подивився на мене.

— Що? — я дивилася в його сині очі й розуміла, що закохалася по вуха, моє відьмацьке я сходило з розуму виробляючи дивні па в середині мене. І якщо Богдан відчув, що там відбувається, то ой мені лишенько. Від думок я прямо відчула, як мої щоки стають червоними. Ну за що мені це?

Мої думки крутилися в голові, немов той ураган, а очі гіпнотизували листочки м’яти в чашці, яку я стискала все сильніше й сильніше. Я й не помітила, як почала чаклувати магія сама вирішила знайти вихід від зайвого хвилювання. Мені на якусь мить захотілося залишитися на самоті, щоб мати змогу заспокоїлися  бо присутність Богдана змушувала хвилюватися.

Наступної секунди стався невеликий бам, неначе м’яч десь вдарився об підлогу, й мені  стало холодно. Там да сидів парубок була порожнеча й залишки моєї магії.

—Що ж я накоїла цього разу? — тяжко зітхнувши й щільніше закутавшись в плед я пішла на берег моря, розбиратися з наслідками.

Я точно над собою вирішила познущатися,  закинула перевертня у море. Та ось тепер він виходить із води у всій красі. Мокра футболка обліпила тіло, підкреслюючи кожен м’яз, крапельки води втікали з волосся, що пасмами спадало на очі.  Я ніколи не думала, що опинюся у сцені із Джеймса Бонда та ще й в якій сцені.