Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

Відчуваю, що я знов помідорію. Підійшовши майже до крайки води, що ледь хвилі не торкалися моїх босих ніг, я дивилася, як Богдан йде, а таки далеко я його за жбурнула. Цікаво яким закляттям? Зовсім не пам'ятаю, що чаклувала.

Погляд хлопця не віщував нічого хорошого, здається він не дуже полюбляє вранішні купання, прохолодна вода то не його.

За декілька кроків до берегу дивлячись в очі Богдана я викрикнула одиноке:

—Пробач! — і чим дуже побігла з місця, бігати по піску ще та задача, за пару метрів мене схопили й розвернули в обіймах, я встигла побачити рішучість в блакитних очах і в наступну мить Богдан мене поцілував.  Я застигла, його вуста були немов розпечена лави, а холодне тіло викликало натовп мурах по оголеній шкірі чи то не холод.

Вагалася я не довго чи відповідати чи ні, за секунду я вже злетіла до хмар подумки. Довкола стало спекотно-спекотно й дуже приємно. Моя магія закріпилася змійкою й тільки не муркотіла лестячись до чужої сили. Не знаю скільки минуло часу, як ми так стояли.

Відірвавшись Богдан дивлячись мені прямо в очі прошепотів:

— Як давно я мріяв це зробити, — і міцно мене обійняв притиснувши до грудей.

Моя футболка стала в край мокра й холодна.

Вивернувшись з кільця рук я подивилася на нього й задала питання, яке вертілося в мене на язику цілий місяць:

—А як же твоя наречена? — я уважно слідкувала за його реакцією й крім здивування й нерозуміння, що я маю на увазі, нічого не було.

— Ти про що?

—Ну як наречена з якою тебе мирила Ліза, ви сварилися, — почала невпевнено пояснювати я, вже сумніваючись чи була ця дівчина.

— Вона була, але вже два роки як ми розійшлися, — с посмішкою відповів він й обійняв мене.

В мене як камінь з грудей впав і я спокійно насолоджувалася тепло його тіла, навіть не дивлячись на мокрий одяг.

Богдан поцілував мене в волосся й сказав:

— Більше тебе не відпущу, — він це майже прошепотів, але я почула й посміхнулася.

Час завмер для нас, але настала мить повертатися до реальності.

— Ходімо, чаклунко бо вже зовсім змерзла, — Богдан накинув мені на плечі впавшого плед і щільно закутав.

—А як ти в мокрому? — дивилася на нього й змерзла сама, хоча ранкове повітря ставало тепліший ще трохи й буде спека.

—Мене кров гріє, а от тобі потрібно буде перевдягатися, а то отримаю на горіхи від Роха, — він посміхався йдучи рядом.

Майже коло дому хлопець запитав:

—Про наречену тобі Андрій сказав?

— Так ще в той день коли Гострояр напав.

—Зрозумів, а ти замість того, щоб поговорити вирішила в хованки грати.

Не знаючи що відповісти я тільки кивнула погоджуючись. Богдан посміхнувся й поцілував мене, зніяковілу, в лоба.

—Ходімо, день обіцяє буде насиченим.

Перевдягалася я під допитливим поглядом Роха, здавалося кролик бачить мене на скрізь і навіть більше.

—Устино,  а ти мені нічого не хочеш розповісти? — таким милим тоном запитав велетень, що я точно зрозуміла нічогісінько не скажу

—Нічого, все як і було, — спокійно відповіла й продовжила готуватися то майбутнього тренування.

—Ну-ну, — Рох тільки поцокав й сплигнувши з ліжка, почав стрибати по кімнаті й щось винюхувати.

— Що з тобою? — з хвилюванням запитала я, не розуміючи, що з моїм велетнем.  Зазвичай на відмову він реагує по іншому.

— Не знаю, але щось не так. Щось з кімнатою не так, а я не можу згадати, що не так. Ох вже ці кролячі лапки, — Рох ображено сопів.

На що я встала й підняла його на руки, радіючи, що тренування дають свої плоди.

— Ходімо на двір, а потім розберемося, що здалося не так.

Він активно заворушив вушками й ми пішли, зачинивши двері.

Але жоден із нас не звернув уваги на тінь, що активно рухалася в кутку й розповзалася по площі стін все сильніше, укриваючи речі сіткою темряви.

—Слухайте, а може нам вибратися у місто й трішки розвіятися? А то ми скоро тут мохом поростемо, — падаючи на пісок, після виснажливого тренування запропонував Андрій.

—А що гарна ідея, — сказала сидячи  поруч Ліза й поправила пасмо волосся, що вибилося із туго заплетеної коси.

Я подивилася на Богдана чекаючи його рішення, бо ідея справді непогана, а можливість вигуляти якусь сукню завжди непогана.

—Давайте, чому б і не прогулятися. Літо на дворі, але завтра тренування за планом.

Богдан подивився крадькома на мене й підморгнув, а я ж широко усміхнулася.

—От же начальство дало добро,  так що гайда збиратися, але ще трішки полежу, — сказав радісно Андрій й Тільки но спершись на лікті знов бухнувся у пісок, викликавши у всіх напад сміху.

—Слухай, а ти не думала таки зняти це прокляття? — Ліза вказала мені на мої руки.