Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

—Воно здається стає більшим, — зазначила вона.

Ми збиралися на невеличкий концерт у затишному місці,  це щоб точнісінько була ціль вибратися в люди, тому й чепурилися у мене в кімнаті. Вирішили сьогодні вирядитися по повній.

Я подивилася на свої долоні й зап'ястя, сині листочки й справді поповзли до гори наче пустили корінці, а тепер тягнуться до сонця.

—Вони гарні, — все ще дивлячись на візерунок зачаровано мовила я.

—Гарні, — підтвердила Ліза.

—Але це на змінює той факт, що це прокляття.

— Ти права. Але ж і Злата майстерниця в них.

—Устя, я завжди права, щоб не бовтав мій братик.

—Добре, умовила. Я подумаю як його позбутися, але завтра. Як тобі ця сукня? —я дістала із шафи  тремпель із темно фіолетовою шовковою сукнею на тоненьких бретелях.

— Мені подобається, — Ліза оцінила мій вибір

— Ми ще приборкаємо твої хвилі і зробимо їх немов з реклами шампуню, — вона посміхнулася.

Я усміхнулася, вішаючи сукню назад, щоб не зім’яти, відповіла:

—Якщо ти це зможеш зробити, то відьма тут ти, а не я.

—О ти не знаєш на що здатні сучасні лаки для волосся, це тобі не на цукор крутитися.

Мої очі стали по п'ять копійок від здивування

—Який цукор? — з подивом запитала я Лізу, роздивляючись її густа волосся.

— Це давня історія. Моя мама вирішила, що на перше вересня я маю бути красунею і накрутили мене з вечора на клаптики тканини й цукровий сироп, щоб трималося. На ранок я була схожа на пуделя, але то пів біди. На лінійці усі оси були мої. Все закінчилося сльозами й покусаною мною. Більш мама моє волосся не чіпала, — вона закінчила це з драматичною паузою.

— В тебе було важке дитинство, — ми подивилися одна на одну й засміялися.

—А в тебе були якісь казуси із дитинства? — запитала Ліза.

—Та якось і не пам'ятаю нічого. Дійсно нічого.

Ліза тільки кивнула на мої слова й потягнулася до пензлів, щоб доробити макіяж. Вона розташувалася на моєму ліжку  сівши навпроти вікна. Оточила себе якимись палетками й тонною тюбиків й флакончиків.

—Скільки всього потрібно, щоб пофарбувати очі, — промовила я роздивляючись ці дівочі штуки.

Косметикою я не захоплювалась мій арсенал складала туш для вій та бальзам для губ у вигляді помади, на цьому все.

—О це справжня магія може бути. А не оті ваші чаклунські штуки, — відповіла Ліза й ми знову розсміялися.

—А тепер серйозно, а давай я тебе нафарбую. Не сподобається все змиємо, — запропонувала лисиця.

Я уважно подивилася на її обличчя, потім на купу коло неї й звісно погодилася. Почалась магія перевтілення, а так  й ніякої магії тільки вправність рук.

В якийсь момент я просто розслабилася й отримувала задоволення від усіх цих дій з моїм обличчям й волоссям. Треба буде чи на масаж записатися, думала я в процесі.

—Готово, можеш дивитися, — раптово пролунав голос Лізи.

Щось занадто швидко, я ще хочу просто так посидіти в спокої й простих дівочих думках.

Розплющивши очі я взяла до рук дзеркало, що простягнула мені дівчина й обережно в нього зазирнула.

—Вау! — вирвалися в мене. На мене дивилася інша я.

—Хто ти дівчино? — запитала я у дзеркала роздивляючись себе.

Ліза тільки задоволено посміхалася.

—Я знала, що тобі сподобається.

В відображені на мене дивилася справжня красуня. Рівна сяюча шкіра, очі виразно підкреслені стрілками та дуже густі вії. Ніжно рожева помада зробила губи пухкішими. Зникли мої синці від недосипання, а веснянки стали такі тендітні. Я милувалася собою тим як сяють очі, як лежить волосся слухняною хвилею, тим як я можу виглядати при невеликих зусиллях.

—Одягай свою сукню й не забудь про підбори, треба вразити одного хлопа в саме серце, щоб не вагався, — інтригуючи проговорила Ліза.

— Ти про кого? — я відклала дзеркало й подивилася на неї. От чому мені зараз не хочеться зізнаватися,  що хтось не вагався, навіть з подругою.

—Точно не про свого братика.

—Але ж, — намагалася вставити я.

—По вам з Богданом усе видно. Я його з пелюшок знаю, а те що ти йому подобаєшся то факт. Мій братик може вважати, що теж закоханий, але я його відчуваю.

—А чому саме Богдан, твій брат такий симпатичний і харизматичний, — мої щоки зашарілися.

Я не звикла обговорювати свої почуття з іншими, а після того, що трапилося вранці мені зовсім не хотілося ділитися.

—Симпатичний то симпатичний, але очі в тебе горять коли ти дивишся на Богдана, — Ліза зробила свій вердикт і встала з ліжка.

—Я пішла одягатися, тим паче до тебе Рох.

Зібравши косметику вона підійшла до дверей, підморгнула мені й різко відкрила двері. Моє кроленя калачиком вкотилася до кімнати й кумедно гепнулося на хвіст.