Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чекав? — насторожено перепитала вона, не в змозі приховати тривогу в голосі.
Чаклун опустив свій погляд на неї, і в його очах промайнуло щось незрозуміле, але водночас знайоме. Це був погляд того, хто знає набагато більше, ніж хотів би показати.
— Так, дитя Офіукуса, — тихо мовив він. — Я знав, що ти прийдеш, ще до того, як ти народилася.
Астель мовчала, не знаючи, що сказати. Їй хотілося запитати, звідки він знає про неї, але всередині панував хаос і страх. Вона підозрювала, що за цим чоловіком стоїть більше, ніж просто чаклунські знання.
Сефт, який стояв поруч, зберігав незворушність. Він не втручався, і його зовсім не здивували слова чаклуна про згадку одного з тринадцяти демонів їхнього світу.
— Ви знаєте, що відбувається всередині мене? — нарешті запитала вона, намагаючись зібратися з силами.
Чаклун усміхнувся, але ця усмішка була більше схожа на тінь на його губах.
— Я знаю, що ти носиш у собі демона, якого не зможеш контролювати. Поки не приймеш його повністю, він буде керувати тобою, і настане час, коли він зовсім забере не лише твоє тіло, а й поглине свідомість, — голос Ледріка був спокійний, але в кожному слові відчувалася загроза. — Офіукус - це не паразит, це древня сила, що спить усередині тебе. Хоча й сон його - це відносно. Пробудити цю силу - справа непроста, але я бачу, що за такий короткий термін, ти вже користувалась його силою. Я можу допомогти навчитись її контролювати.
— Що мені доведеться зробити? — голос Астель був ледь чутним, вона ніби боялася почути відповідь.
Чаклун підійшов ближче, і в його очах загорілися іскри стародавньої магії.
— Ти маєш зустрітися зі своєю справжньою сутністю. Піти туди, де немає часу і простору, в глибини твоєї свідомості, де спить Офіукус. Лише там ти зможеш побачити, хто ти насправді, і чи зможеш вижити після цього, — він зупинився, спостерігаючи за її реакцією.
Астель відчула, як її серце застукало сильніше. Вона розуміла, що це небезпечно, але іншого виходу не було.
— Якщо я це зроблю, я зможу контролювати його? — запитала вона, намагаючись зрозуміти, на що йде.
— Можливо, — відповів чаклун, знизуючи плечима. — А можливо, ти просто зникнеш. Але іншого шляху немає, кожен хто був вмістилищем, це проходив. Хочеш ти цього чи ні, він буде рости всередині тебе, поки не поглине твоє "я".
— Принцесо, ти можеш відмовитися, — вставив Сефт, дивлячись на неї пильно, і зовсім не здивовано. — Це твій вибір. Але якщо ти цього не зробиш, вони прийдуть за тобою. І тоді вибору вже не буде.
Астель відчула, як її пальці мимоволі стиснулися в кулаки. Її серце билося швидше, всередині наростав змішаний коктейль емоцій — образа, злість і розчарування. Вона пильно подивилася на Сефта, намагаючись вчитатися в його обличчя, в його реакцію. Він, як завжди, виглядав незворушним, але вона відчувала, що за цією маскою спокою щось ховалося.
— І зараз, це не комплімент? — запитала вона з гіркою усмішкою, її голос затремтів від намагання стримати почуття.
Сефт м'яко зітхнув і подивився їй прямо в очі. Його погляд був спокійним, але в ньому можна було побачити легкий відтінок жалю.
— Ні, принцесо, — відповів він тихо, з дивною серйозністю.
— Ти все з самого початку знав? — її голос піднявся на півтону, у ньому відчувалася розгубленість.
Сефт відвів погляд убік, ніби намагався уникнути її погляду, і тихо промовив:
— В трактирі — ні, — він мотнув головою, опустивши очі. Його слова були швидкими, але щирими, ніби він намагався виправдатися. — І щоб зовсім совість була чиста, ви заснули. В нас нічого не було.
Астель коротко зітхнула, відчуваючи, як у неї всередині все більше назріває конфлікт почуттів. Вона ненавиділа, що його слова відгукувалися в її серці, що він не був тим, на кого можна легко накинути всю свою лють.
— Ти привів мене навмисне до Ледріка? — її голос змінився, став більш жорстким, але від цього не менш вразливим.
Сефт нарешті зустрів її погляд, його очі блиснули холодною рішучістю.
— Я обіцяв вашому батьку потурбуватися, щоб сила демона була опанованою, — його голос став глухішим, і в ньому відчувалося щось схоже на почуття провини.
— Якось запізно із шанобливим зверненням, — різко відповіла вона, скривившись від його формального "вашому". — Позбав мене його, — з ноткою сарказму додала вона. Її розчарування змішувалося з болем, але водночас вона розуміла, що й сама не була до кінця чесною.
Сефт м'яко зітхнув і кивнув, визнаючи її правоту.
— Навіть злитися на тебе не можу, — прошепотіла вона, ледве стримуючи образу. — Бо сама ж брехала.
Його обличчя не здригнулося, але в очах на мить промайнула гірка розуміння.
— Ти не довіряла мені, щоб розповісти правду, — сказав він рівно, але в його голосі звучав відтінок смутку.
Астель стиснула губи, намагаючись упоратися зі своїми емоціями. Вона розуміла, що Сефт мав рацію - їхні шляхи з самого початку були сповнені недовіри.
— Яке рішення приймете, Ваша високість? — втрутився Лерік
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцятий демон, Аліна Скінтей», після закриття браузера.