Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— Сину... Якщо ви раптом передумаєте... Якщо ця думка більше не видається вам вдалою, то тільки скажіть: весілля завжди можна скасувати, — обережно запропонувала пані Ярова. — Заручини не означають, що все вирішено. Авжеж, отримаємо грошовий штраф та неприємний розголос, але це несуттєво...

— Весілля відбудеться. Я виконаю батьківську волю, — відмовив Ярема. — Його і ваша душі будуть спокійні.

Свято призначили навесні: після обговорень бюджету та кількості запрошених матусі вирішили, що до золотої осені гідно підготуватися не встигнуть; у дощах та снігах гуляти не годиться; отже, бути весіллю у квітні.

Кілька днів по тому Ярема сидів на чиємусь баштані та догризав кавуна. Одруження здавалося далеким міражем. Його весілля, чорт забирай! Ярема сплюнув кісточки, намагаючись поцілити в жовту пляму на кавуні навпроти. Треба спитатися брата Енея, як він усе пережив, запросити його та давніх друзів особисто — побачити вирази їхніх пик. Весілля брата Малюка? Та невже?!

Хто-хто, а Галина у своєму весіллі певно що не сумнівається: воно, омріяне, сяє свідком-перстеником на пальці, а зграйка численних подруг (жодну на ім'я Ярема не запам'ятав) страшенно заздрить нареченій. Принаймні показово; за очі ж пліткуватимуть, що пішла дурепа за пропащого сіроманця, не спромоглася знайти когось годящого.

Характерник протер руки від липкого соку та дістав її подарунок: невеличкий кулон у формі серця, який приховував личко Галини на малесенькому дагеротипі. Наречена чарівно посміхалася... Якщо подумати, не все так погано. Аби лише не просила слів кохання — брехати йому не хотілося.

Шляхтич сховав прикрасу, кинув поряд із кавуновими рештками пару шелягів і поїхав, куди очі дивляться: після заручин так мандрував щодня, не бажаючи сидіти у родинному маєтку. Там він тільки ночував, снідав та вечеряв — кожна зустріч з мамуньо ставала нестерпною, бо Ядвіга не полишала надій на зміну синового настрою, що вже дратувало Ярему. Спочатку всіляко змушувала його заручитися, а тепер її зусилля зосередилися на протилежному. От навіщо було влаштовувати цю катавасію? Аби не зриватися на матері — вона і без того займалася самокатуванням — Ярема просто зникав із дому. Дуби перевіряв двічі на день, бо кортіло вже отримати нове завдання та помчати геть, полишивши за плечима Чортків, мамуньо, Галину та всю цю весільну божевільню до наступної весни.

— Ясний пане?

Кінь встав біля криниці неподалік занедбаного хутора, а занурений у власні думки Ярема того навіть не помітив.

— Перепрошую, чи можна до вас звернутися?

У глибокому поклоні завмерла жінка: босі ноги, благенький одяг. Певно, вгледіла його з-за тину. Довгенько ж він тут стовбичив!

— Щось трапилося?

— Ясний пане, — незнайомка поволі вирівнялася. На змарнілому од скрути обличчі зблиснула надія. — Чи вам не потрібен часом джура?

Спробувала посміхнутися.

— Джура? — спантеличився характерник. — Ви не жартуєте? Ще не перевелися люди, які з доброї волі прагнуть віддати дитину в сіроманці?

— Не з доброї, аж ніяк не з доброї, ясний пане! Хочеш, не хочеш, а життя примусить, — селянка перехрестилася та махнула рукою в бік убогої хатини. — Там він. Ходіть за мною, я покажу...

Ярема не зрозумів, навіщо його запросили, проте пішов до халупи. Купка дітлахів у куточку переводила здивовані оченята від гостя до солом'яника біля печі, де лежав хлопець — обличчя пашіло гарячкою, губи потріскалися, сорочка змокла від поту.

— Хоч сьогодні вночі угоду з нечистим підпише, тільки візьміть до себе, — мовила жінка благально. — Всього сім рочків, але він готовий! Прошу, заберіть його!

— Зачекайте... Це якесь непорозуміння. Ми не навертаємо малих дітей, — Ярема вказав на бронзову клямру з тризубом. — Джура має навчатися до п'ятнадцяти років і тільки після того зробити вибір.

— Пити... — прошепотів хлопець.

Мати кинулися напоїти його, аж тут не стрималася й заплакала.

— А чи не можна зробити виняток для мого Андрійка?

— Пані, — Ярема відвів погляд від хворого хлопця. — Мені дуже шкода, але, по-перше, це переступ усіх етичних законів. По-друге, дитина навряд чи витримає ритуал і...

Вона не дослухала, заридала беззвучно. Тепер Ярема почувався винним, наче відібрав у неї останню надію.

— Мій найстарший, найрозумніший, — шепотіла хрипко. — Знахар тутешній нічого з пошестю вдіяти не може, всі гроші йому віддали, а хвороба далі висушує мого Андрійчика... Нічого не допоможе, нічого не порятує, тільки угода з нечистим, пане, він же вам, своїм слугам, здоров'я безмежне дарує! Бодай Андрій сіроманцем проклятим стане, але житиме. Житиме!

Вона гойдала його голову на колінах, гладила волосся, що позлипалося...

...гойдала його голову на колінах, гладила волосся, що позлипалося від крові, ласкаво проводила долонею по крейдяному обличчю, шепотіла щось мовою, якої Ярема тоді не розумів.

Село догорало. Альянс цього разу вдарив по власному поселенні: після численних поразок вирішили, що безпрограшна атака варта кількох втрат серед своїх. Разом із селом догорав захід сонця. Розбурханою вибухами землею Ярема проминув знищеного воза, вирву-колодязь, обезголовленого собаку і завмер перед жінкою, що колисала сина. А вона підняла на сіроманця порожній погляд, ковзнула по зруйнованій хаті, повернулася до хлопця і тихо заспівала йому колискову.

Йому захотілося вирвати собі очі. Він не міг більше мовчати.

— Чому, Боже? — Ярема підняв очі до порожнього неба. — Чому? Коли я питаю капеланів, вони відповідають, що це такий задум. Що нам, смертним, не дано побачити його всеосяжності! Що на все є великий прихований резон. Що цей хлопець міг би вирости та вбити сотні українців...

Він сам собі скидався на божевільного, аж розсміявся. Жінка не звернула на це уваги. Сиділа, гойдала, співала.

— Це так зручно! Відповідати на будь-яке питання нездатністю збагнути відповідь того, хто питає. Додати цитату з потрібного Євангелія... Напхати нас складними обрядами, численними символами, мудрими історіями та нескінченними молитвами, спрямувати погляд на свічки та ікони, аби забути питання, з яким прийшов, аби заспокоїтися й увірувати, що все недарма. Але я переповнений цим! Переповнений смертями, переповнений поясненнями, що так і має бути, переповнений брехнею по самі вінця! З мене досить!

Він зірвався на лютий крик.

— Що в тебе на думці? Я бачив те, чого не пояснити жодним задумом! У жодної істоти не вистачило б жорстокості на такий задум! Поглянь на цю жінку! Ти бачиш її? Куди зникла твоя любов? Чи вона була взагалі? Чи ти створив собі розвагу, аби споглядати, як смішні дурники