Читати книгу - "Техно, Стружик Лев"

Усе почалося з однієї маленької деталі — камінця. Леон спочатку спробував малими, а потім трохи середніми, де згодом, Бас знайшов іншу каменюку (тобто цеглину), і також кинув у стіну, де вона тріснула й розлетілася на шматочки. Від цього звуку, різко зайшов поліцейський:

— Га?! Що це був за звук?! — він оглянувся по всьому коридорі і, аби перевірити присутніх в'язнів, підійшов до Леона і запитав: — Ви що: вирішили трохи пошуміти, чи що?

— Ні, ні! — запевняв Леон, з хвилюванням посміхаючись. — То вам все почулося! Хе-хе-хе!...

Поліцейський, уважно дивлячись на погляди Леона і Баса, сказав, проводячи двома пальцями від своїх очей до Леонових:

— Гм... Ну, дивіться мені! Я за вами слідкую, якщо що! Як і камера, доречі! — з цими словами, він пішов, залишивши усіх в'язнів самих.

Леон, зрозумівши, що камінь — це не найкращий спосіб втекти, вирішив діяти інакше: спробувати за допомогою лазерного меча розрізати клітку. Та коли він був лише готовий провести ним по решітці, Бас різко його зупинив:

— Леоне, а це точно безпечно? Я не думаю, що цього варто робити, бо...

— Не хвилюйся, Басе! — перебив його Леон, киваючи з посмішкою. — Все буде добре! Якщо спрацює сигналізація, то передамо лазер комусь іншому, а там вже й розбиратимуться. У мене, якщо що, запасний є.

Тільки він зробив пару махів лазерним мечем, як тільки спрацювала сигналізація, і поліцейський, розлючений, одразу з'явився на позиції, не помічаючи, що Леон передав лазер іншому в'язню, що сидів на його протилежному боці.

— ХТО ТУТ ВЖЕ ВИРІШИВ ВТЕКТИ ЗВІДСИ?! ГА???!!! — закричав якомога голосніше поліцейський, кидаючи погляд на кожного в'язня, особливо на Леона.

Леон залишався так, начебто це була не його справа влаштовувати цю епопею (скажу я вам), і коли до нього звернувся поліцейський, він сказав, показуючи пальцем на в'язня, що сидів протилежно нього:

— Це він! Я бачив, що у нього був лазерний меч.

Поліцейський, звернувшись до в'язня, запитав, чи це правда. Той сказав, розтягуючи руки в сторони:

— Це не я!... — він одразу йойкнув, коли побачив у своїй лівій руці лазерний меч, що ще не був активованим.

Поліцейський, який це побачив, одразу вимкнув сигналізацію і сказав в'язню, витягуючи його з в'язниці:

— Вирішили втекти, так? Тоді, зараз ми вас у небо відправимо — до Бога!

В'язень просив не робити цього, але той одразу ж зачинив після себе двері, де на вулиці він кинув його у пушку, і запаливши її, промовив:

— Будьте здорові, любий в'язню! Спочивайте з миром!

— Будь ласка: я не винен! — признавався в'язень, хитаючи головою. — Не треба цього робити!...

— Треба, треба! — непослухався його поліцейський, злісно посміхаючись. — Не хочете по-хорошому, отже буде по-поганому! Тому... — коли нитка на пушці зникла з точки зору, він завершив, попрощавшись з в'язнем: — Бувайте! Щасливої вам дороги! Мертвої дороги! Хі-хі-хі-хі!...

— Ой-йой! — йойкнув в'язень, і коли пушка спрацювала, його одразу ж викинуло далеко-далеко, поки не зник десь як зірка. Здається, так роблять тут зі злодіями, коли вони вирішили втекти або скоїти ще гірший злочин, про який ми, мабуть, й не чули.

Леон, тим часом, вирішив за допомогою лазерного шоку розтрощити стіну навщенд: тільки він вистрільнув у стіну, як лазерний промінь лише відбився він неї, потім від іншої, й згодом не перейшов до камери спостереження, від якої, після знищення, знову спрацювала сигналізація.

Тут знову з'явився поліцейський:

— Що тут відбувається?! — він звернувся до Леона з Басом: — Ви що геть зглузду з'їхали?! Навіщо ви знищили камеру?! Га?!

Леон, щоб не було непорозумінь, відволікши поліцейського, кинув лазерний шок до бідняка, який сидів поруч з ним, і сказав, що це були його рук діла. Поліцейський, який усе зрозумів, подякував Леону за підказки, і схопивши бідняка, також пульнув ним з пушки десь далеко-далеко, майже як й з попереднім в'язнем, який був ні в чому не винним.

Леон, бачачи, що стіну неможливо просто так розбити, вирішив пошукати щось інше у своєму рюкзаку. Корпаючись там кілька хвилин, він різко здивувався, коли він побачив у своїх руках динаміт з годинником. Мабуть, він його взяв на випадок, коли, якщо не виходить відчинити двері, треба їх рознести на шматки. Згадавши усе, Леон вигукнув:

— Придумав!

— Що — придумав? — запитав Бас, цікавлячись але все ще хвилюючись за своє життя.

— Дивись, Басе: динаміт з годинником! — сказав йому Леон, показуючи динаміт. — Якщо ми введемо потрібний час у малий екранчик, то зможемо знищити цю стіну й втекти звідси! Ти радий?

— Ну, не знаю, Леоне, чи це безпечно... — хвилювався за це Бас.

— Ой, не хвилюйся, Басе! — наполягав Леон, посміхаючись. — Все буде добре, обіцяю! Вибухне динаміт, — і ми втечемо звідси! Згода?

Бас, який спочатку відмовлявся від такої пропозиції, вирішив це перевірити, тому погодився.

Розміштивши динаміт на стіні, Леон активував його на хвилину, і радіючи, сказав Басу:

— Усе, Басе! Готуйся: незабаром, ми втечемо звідси з великими посмішками на обличчях, бо ми змогли втекти звідси! Це означає, що ми повернемося до Берліну живими й неушкодженими!

— Басе, а якщо нас зупинять ті поліцейські і їхній суперзлодій та суддя ЕльтаТомас? — з хвилюванням запитав його Бас.

— Не зупинять, Басе! Бо ми — найшвидкіші з усіх, хто тільки бачив! — все одно запевняв Леон. — У нас є твій джетпак, тому одягнемо його швидесенько, і спробуємо знову злетіти, якщо він, звісно, запрацює... — коли Леон побачив, що на годиннику залишається лише десять секунд, він сказав Басу: — А тепер, Басе: зараз цей динаміт рознесе цю стіну навщенд, тому... Три... Два... Один! — він закрив очі, укрився з Басом, і як ВИБУХНЕ!... Так й розвалиться стіна, яка вела їх на відкритий простір.

— Супер! — зрадів Бас, весело підстрибуючи. — Ми це зробили!

— Тоді, давай же: рюкзак, джетпак, мені на шию, і вперед! — сказав йому Леон і, взявши рюкзак, одягнувши джетпак та взявши на шию Баса, стрибнув через розвалену стіну й злетів у небо.