Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

На якусь мить мені здалося, що я перебуваю не вдома, а у жвавій лондонській підземці, наприклад на станції «Вікторія» в годину пік. А моя ж кімната була не надто пристосована для того, щоб у ній умістилося стільки людей.　

Шарлотта протиснулася вперед, розштовхуючи ліктями всіх, хто стояв на заваді.　

— Де скриня? — зажадала вона.　

— Атас, сексот прийшов! — прокаркав Ксемеріус.　

— Яка ще скриня? — Я досі не зрушила з місця і не скинула ковдри. Мені не хотілося вставати при всіх цих людях. До того ж я була в брудній піжамі, а це точно не сподобалося б містеру Марлі. Годі з нього вигляду мого розкошланого волосся.　

— Ти чудово розумієш! — Шарлотта нахилилася до мене. — Говори, де вона?　

Тітка Медді була така розлючена, що її кучері настовбурчилися:　

— Ану, руки геть від скрині! — наказала вона несподівано владним тоном.　

Але куди їй було братися до наказових інтонацій леді Аріс　

ти.　

— Маделейн, я ж тебе попереджала! Залишайся внизу. — Раптом у кімнату, високо задерши підборіддя, зайшла моя бабуся, струнка, мов свічечка. — Це тебе зовсім не стосується.　

Шарлотта у цей час примудрилася протиснутися через натовп до шафи, відчинила дверцята і крикнула:　

— Ось вона!　

— Ще й як стосується! Бо це моя скриня, — крикнула тремтячим голосом тітка Медді. — Я просто позичила її Ґвендолін　

на час.　

— Ти говориш дурниці, — мовила леді Аріста. — Скриня належала Лукасу, і мене вже кілька років мучить питання, де ж вона була схована.　

Вона пронизувала мене своїми холодними блакитними очима.　

— Юна леді, якщо Шарлотта має слушність, то мені не хотілося б опинитися зараз на вашому місці.　

Натягнувши ковдру ще вище, я вже міркувала, як би сховатися під нею цілком.　

— Вона замкнена. — Шарлотта нахилилась до скрині.　

Леді Аріста простягнула до мене руку:　

— Ґвендолін, ключ.　

— У мене його немає, — проказала я глухим голосом. — Я взагалі не розумію, що…　

— Що ти там бурмочеш? — перебила мене леді Аріста. Леслі знову повісила ключ мені на шию, тому мені довелося просто завмерти.　

Шарлотта заходилась обшукувати шухлядки мого столу. Побачивши це, тітка Медді ляснула її по пальцях.　

— І не соромно тобі!　

Містер Марлі кахикнув:　

— Я вдячний за вашу ініціативу, леді Монтроз. Та ми в Темплі маємо всі інструменти й методи, щоб відімкнути цю скриню без допомоги ключа.　

— Інструменти і методи,

— передражнив його Ксемеріус. — Сказав це так, ніби його лом — це якась небесна магія. Дметься, як жаба на лопуху!　

— Ну гаразд, тоді просто візьміть цю скриню з собою, — сказала леді Аріста, обернувшись до дверей.　

— Містере Бернард, — покликала вона, — проведіть гостей униз.　

— Ти ба! Та всілякого антикваріату в цих Вартових має бути вдосталь! — мовив Ксемеріус. — Отже ж руки загребущі.　

— Я протестую! — волала тітка Медді, поки містер Марлі та другий чоловік безмовно тягли скриню до виходу. — Це… це вдирання в приватні володіння. Коли Ґрейс дізнається, що хтось увірвався в її будинок, вона страшенно розсердиться.　

— Але поки що це мій будинок, — холодно мовила леді Аріста й попрямувала до виходу. — І тут діють мої правила. Ґвендолін, вочевидь, не усвідомлює своїх обов’язків і є негідним представником роду Монтрозів. Можливо, це можна пояснити її юним віком і мізерним досвідом, але ти, Маделейн, мусила б знати, над чим твій брат працював усе своє життя! Від тебе я точно чекала більшого розуміння сімейних цінностей. Я дуже розчарована. Вами обома.　

— Я теж розчарована, — мовила тітка Медді, ставши при цьому руки в боки і сердито зиркнувши на леді Арісту. — Вами обома. Врешті-решт, ми — одна сім’я!　

Коли леді Аріста відійшла вже далеченько, так що не могла почути тітку Медді, та звернулася до Шарлотти:　

— Люба моя! Як же ти могла?　

Шарлотта зашарілась. Здавалось, якоїсь миті вона перетворилася на когось типу сором’язливого містера Марлі, а я роздумувала, де ж подівся мій телефон. Такий незвичайний вигляд Шарлотти треба було неодмінно сфоткати для нащадків або ж для майбутнього шантажу.　

— Я не могла допустити, щоб Ґвендолін зруйнувала те, чого вона навіть не розуміє, — мовила Шарлотта, і голос її при цьому навіть трохи здригнувся, — тільки тому, що бажає бути центром подій. Вона… не відчуває належної поваги до таємниці, з якою незаслужено пов’язана. — Шарлотта окинула мене злісним поглядом, який, здавалося, допоміг їй трохи себе опанувати. — В усьому винна ти! — засичала вона з новою силою. — Я навіть запропонувала свою допомогу. Та ба — тобі завжди хочеться ламати якісь правила!　

Сказавши це, вона знову перетворилася на саму себе, а потім зробила те, що вміла найкраще: відкинула волосся з лоба і пройшла повз мене.　

— О Господи, — простогнала тітка Медді, сівши на краєчок мого ліжка. Ксемеріус при цьому ледве встиг відкотитися убік. — Що ж нам тепер робити? Зламавши скриню, вони одразу заберуть тебе і точно не будуть з тобою панькатися. — Вона витягла з кишені спідниці бляшанку з лимонними льодяниками і поклала собі в рот п’ять цукерок одразу. — Я цього не переживу!　

— Не панікуй, бабусю Медді! — я посміхнулась і погладила її волосся. — У скрині лежать мій атлас з географії та збірка творів Джейн Остін, яку ти подарувала мені на Різдво.　

— О, ти ба, — полегшено зітхнула тітка Медді, почухавши себе по носі. — Та насправді, я, звичайно, і сама про це здогадалася, — сказала вона, плямкаючи льодяником. — Але де ж…　

— Сподіваюся, що в безпеці, — глибоко зітхнувши, я вистромила ноги з-під ковдри. — Але якщо їм заманеться невдовзі повернутися (з дозволом на обшук або чимось таким), то краще мені вже зараз бігти в душ. До речі, щиро дякую за твою вчорашню пораду! Всі кімнати навколо були порожні, а я опинилася якраз у спальні тітки Ґленди і мого колишнього дядька Чарлі!　

— Ой, — зойкнула тітка Медді, з переляку проковтнувши льодяник.　

До обіду Шарлотта й леді Аріста не з’являлися. Кілька разів на нижніх поверхах дзвонив телефон. Одного разу він задзвонив і в нас — то була мама, яка цікавилася моїм здоров’ям.　

По обіді прийшла місіс Перплплам — подружка тітки Медді. Крім їхнього сміху — а хихикали вони, немов двійко маленьких дівчат, — у будинку панувала тиша.　

Мене мали забрати в Темпл десь о дванадцятій. До цього ми з Ксемеріусом вирішили трохи погортати світову класику, тобто ту частину моєї «Анни Кареніної», яку написав аж