Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Ганна не одразу знайшлася з відповіддю. У якій якості їй, власне кажучи, слід уявити людину, яку вона бачить уперше в житті? А чому він узагалі запитує про це ще й із таким наказовим тоном?

- Мене звати Григорій, - раптом упевнено представився чоловік, простягаючи руку для рукостискання. - Я близький друг Ганни.

Громов подивився на його простягнуту руку так, ніби вона була вкрита отруйними шипами. Кілька незручних секунд він мовчки свердлив Григорія недовірливим поглядом, явно не збираючись відповідати на його жест. Повисла напружена тиша.

Григорій навіть зробив крок назад, інстинктивно відступаючи під гнітючим, повним презирства поглядом Громова. Але, не дивлячись, ледь не наступив на спину великого пса, що лежав біля його ніг. Той моментально скорчив гримасу, вискаливши жовті ікла, і злісно заричав, здиблюючи шерсть на холці.

Григорій здригнувся від несподіванки і поспішно відскочив назад, ледь утримавши рівновагу. Його обличчя пішло червоними плямами, а руки інстинктивно піднялися в захисному жесті.

- Тихіше, Мишко! - рявкнула Ганна на собаку. - Ти поводишся як невихований дворовий пес. Ну ж бо, перестань усіх залякувати.

- Він усього лише намагається захистити свою територію від тих, кого вважає загрозою для вас, - сказав Громов і впевненим рухом погладив Мишка, який, на превеликий подив Ганни, не виявив жодного невдоволення.

- Це ваш пес - запитав він. - Що це за порода? Схожий на східну вівчарку, але дуже великий, а шерсть чорна й очі блакитні, як у хаскі.

- Ні. Не моя. Це метис,- відповіла Ганна, здивувавшись тому, як легко до всіх недовірливий Міша дав так легко себе погладити Громову. А може, вся справа була в упевненості, з якою Олег поводився з собакою, що лякала на вигляд.

- Красень який: високий, потужний кістяк, сильний, - захоплено похвалив Громов, і собака пригорнулася до нього, немов вважаючи своїм.

- Видно Міша не піде жити до мене, - раптом на згадав про себе Григорій. - Хоча, може, варто все-таки спробувати.

Громов запитально підкинув брову, ніби вимагаючи пояснення.

- Міша шукає новий дім. Його господиня померла. Григорій хоче забрати його до себе.

Похмурі зморшки на лобі Громова раптом розгладилися, і він навіть усміхнувся.

- Цей пес буде слухатися тільки сильних і захищати слабких. Ви вважаєте себе сильним, Григорію? - він із викликом подивився на Григорія.

- У мене просто вдома кіт живе,- відповів він ніби виправдовуючись.

Ганна, яка весь цей час терпляче спостерігала за поведінкою Олега, вирішила втрутитися. Він поводився грубо, а Григорій, між іншим, єдиний, хто міг врятувати Мішу від притулку для тварин.

- Олег, ми збираємося прогулюється, щоб собака краще познайомився з Гришею. Думаю, це допоможе.

- Сумніваюся, - глузливо заперечив Громов, продовжуючи гладити собаку.

 Ганна раптом згадала їхню першу зустріч у магазині квітів, коли він поводився так само зарозуміло. А вона вважала, що перша думка помилкова. Але ні, Громов був ще тим моральним катком. І чого він узагалі надумав втручатися.

- Григорій - єдина людина, яка виявила співчуття і збирається взяти Мишка до себе, - розсердилася Ганна і подивилася на Громова з викликом. - Інакше собаку доведеться відправити в притулок для тварин. Тому не робіть тут свої передчасні висновки.

У цей момент вона чітко усвідомила, що його прізвище дуже йому підходить. Його обличчя набуло такого виразу, що вона навіть злякалася його. Він раптом розвернувся і пішов до своєї машини. Ганна навіть розгублено заморгала.

Громов відчинив задні дверцята автомобіля і голосно й чітко скомандував.

- Міша, до мене!

Ганна здивовано ахнула, коли пес зірвався з місця і, слухняно виконавши команду, опинився поруч із Громовим.

- Молодець, - задоволено похвалив і погладив Олег собаку, який дивився на нього мало не з обожнюванням. - Здається, Мишко щойно зробив свій вибір,- сказав Громов.

- Ви що збираєтеся забрати його собі? - з надією запитала Ганна і пішла до машини.

Громов узяв пса за нашийник і допоміг піднятися на сидіння машини.

- Уже забрав,- констатував Олег.

Ганна підійшла до машини і, ледь стримуючи сльози щастя, потягнулася до собаки. Вона погладила здорованя, а собака у відповідь почав лизати її, ніби кажучи: «Не хвилюйся, я знайшов собі чудового господаря».

- Спасибі, - сказала Ганна, з вдячністю дивлячись на Громова. Він подивився на неї таким теплим поглядом, що вона раптом зрозуміла - він зробив це для неї. Її серце трепетно забилося, вона не могла в це повірити. Громов простягнув руку, вдаючи, що гладить пса, але насправді ніжно торкнувся пальцями її долоні. Цей дотик був і ніжним, і хвилюючим одночасно.

- Побачимося завтра, - сказав він. А потім обійшов машину і сів за кермо, завів автомобіль і поїхав.

Ганна задумливо вдивлялася в нічну далечінь, де щойно розчинилися в темряві задні габаритні вогні автомобіля Громова. Її серце досі калатало від виру емоцій, що нахлинув. Щось безповоротно змінилося у ставленні до Олега після сьогоднішньої зустрічі.