Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Мері

Повітря в роздягальні ще наповнене адреналіном і збудженням. Команда черлідерок досі обговорює гру, розминаючи втомлені м’язи та ділячись враженнями від виступу. Я витираю рушником вологу шкіру, намагаючись охолонути після напруженого танцю.

— Той фінальний кидок Стіва? Це було щось неймовірне! — вигукує одна з дівчат, і їй підтакують інші.

— Так, він був просто чудовий, — кажу я тихо, відчуваючи, як тепло розливається по мені від спогадів про його погляд, сповнений рішучості.

Кейт презирливо фиркає.

— О, ми всі помітили, наскільки сильно ти захоплюєшся Стівом, Мері. Ти не зводила з нього очей.

Декілька дівчат посміхаються, але я тільки закочую очі.

— І що це має означати?

Кейт недбало відкидає волосся назад, обпершись на шафку.

— Просто те, що Стів… ну, це ж Стів. Гарячий, талановитий, найкращий гравець у команді. Він може мати будь-яку дівчину. — Вона нахиляється ближче, зловтішно посміхаючись. — Ти впевнена, що для нього не просто ще одна його фанатка?

По тілу розливається гаряча хвиля гніву, змішана з втомою.

— Ти зараз серйозно?

Ліза втручається, поки я не вибухнула.

— Ой, тільки не починай, Кейт. Всі знають, що тобі просто прикро, що Мері краща за тебе в команді. Може, якби ти витрачала менше часу на плітки і більше на тренування, тобі не довелося б завжди бути другою.

Очі Кейт звужуються.

— Другою? Ха. Просто тому, що Мері може зробити кілька зайвих сальто, це ще не означає, що вона найкраща.

Я з силою зачиняю шафку, звук розлітається луною по роздягальні.

— Справа не в черлідингу, так? Ти просто не можеш змиритися з тим, що Стів обрав мене.

Напруга в кімнаті загострюється, всі замовкають, затамувавши подих. Щелепа Кейт стискається, а руки зводяться в кулаки.

— Та пф, — бурмоче вона, відвертаючись. — Тільки не прибігай потім плакати, коли правда тебе наздожене.

Ліза глузливо знизує плечима.

— Схоже, правда вже наздогнала тебе, Кейт. І тобі це не подобається, еге ж?

Я не чекаю відповіді. Моє серце калатає, руки тремтять від люті. Я хапаю сумку і вибігаю з роздягальні, намагаючись вирівняти дихання.

Стів

Я чекаю біля спортзалу, нервово крокуючи вперед-назад, поки прохолодне повітря вечора трохи остуджує мене після гри. Але вся енергія матчу зараз відходить на другий план, бо все, про що я думаю — це Мері.

Вона нарешті виходить, і одразу видно, що щось не так. Її обличчя напружене, а коли вона помічає мене, її вираз змінюється — в очах з’являється розпач.

— Ей, — кажу я м’яко, роблячи крок до неї. — Що сталося?

Її нижня губа здригається, і раптом по щоках котяться сльози.

— Я… я більше не можу її терпіти, — схлипує вона, стискаючи кулаки.

Я не думаю, просто підходжу і міцно притискаю її до себе, відчуваючи, як вона тремтить у моїх руках.

— Тсс, я тут, — шепочу, цілуючи її у скроню, проводячи рукою по її спині. — Розкажи мені.

Вона судомно вдихає, стискаючи мою футболку, ніби це єдине, що її тримає.

— Кейт… вона постійно говорить ці підлі речі, намагається принизити мене. Вона натякає, що я не гідна тебе, що я для тебе недостатньо хороша…

Я нахмурююся, дивлячись у її заплакані очі.

— Мері, послухай мене. Вона помиляється. Вона просто заздрить. Вона бачить, наскільки ти сильна, талановита — і це її бісить.

Вона кусає губу, дивлячись на мене, шукаючи підтвердження.

— Але що, якщо…

— Ніяких «якщо». — Я м’яко беру її обличчя в долоні. — Мері, ти для мене — все. Не тому, що ти крута черлідерка, не тому, що ти красива. А тому, що ти — ти.

Куточки її губ тремтять, і я бачу, як напруга починає спадати. Великим пальцем я витираю сльозу з її щоки.

— Вона хоче вколоти тебе, але ти не повинна цього дозволяти, — кажу тихо. — Вона біситься, бо ти сяєш яскравіше за неї. Це її проблема, а не твоя.

Мері повільно видихає, киваючи.

— Просто… я ненавиджу, як вона змушує мене сумніватися в собі.

— Не дозволяй. — Я нахиляюся, торкаючись її чола своїм. — Ти — найсильніша людина, яку я знаю, Мері. Ти — моя людина.

Вперше за вечір вона щиро усміхається.

— Справді?

— Справді, — я стискаю її за талію. — А тепер забудьмо про неї і відсвяткуймо нашу перемогу, гаразд?

Вона видихає, ще раз киває.

— Гаразд.

Я ніжно цілую її, відчуваючи, як останні краплі напруги зникають. Нехай Кейт каже що хоче — нічого не змінить того, що я відчуваю до Мері. І я буду нагадувати їй про це стільки разів, скільки знадобиться.