Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Я з подивом дивилася на жінку, що наближалась. Вона була вродливою, але красою холодною: правильні риси обличчя, акуратний носик, крижані блакитні очі й пухкі губи у формі сердечка. Довге русяве волосся спадало на оголені плечі, а темно-синя сукня з дивовижним декольте ледве стримувала її розкішні форми. 

Вона ковзнула по мені уважним поглядом і, примхливо надувши губки, протягнула:

 — Раймонде, ти не радий мене бачити? 

Я нишком кинула погляд на ректора, що застиг у дверях, мов кам’яна статуя. З його похмурого обличчя було зрозуміло — візиту цієї гості він не чекав. 

— Аріадна, — кивнув він, — що ти тут робиш?

 — Я прибула з дозволу Його Величності, — з гідністю відповіла вона. — Ти мав отримати листа з Міністерства.

 Клариса легко потягла мене за собою й прошепотіла: — Ходімо, Ізабелло. Хай ректор сам розбирається. Піднімаючись нагору, я вирішила дізнатися, хто ця жінка. 

— Ох, це давня подруга пана ректора, — зітхнувши, відповіла Клариса. — Має зв’язки при королівському дворі, дуже хотіла працювати тут. Не подумай, що я пліткарка, але здається, у неї є певні плани на… гм, нашого ректора.

 О так, плани в неї точно були — судячи з глибини вирізу її сукні!

 У своїй кімнаті я повернула речам звичний розмір, а Клариса м’яко запитала:

 — Що сталося в місті, Ізабелло? Ти пішла й раптово зникла, я не знала, що й думати.

 Я сіла на ліжко й коротко переповіла події. Звісно, я промовчала про сварку з ректором і його поцілунок 
!! Клариса блідла й почервоніла від гніву, поки я говорила, а потім рішуче підвелася:

 — Ох, якби мені трапився цей мерзотник! Я б йому показала! Подумати тільки — так образити дівчину! Трохи заспокоївшись, вона пішла до дверей і додала: 

— Приведи себе до ладу та спускайся. Ти, мабуть, голодна. І не хвилюйся — в стінах Академії Арканум ніхто тебе не скривдить! 

Щодо останнього я мала великі сумніви. Переодягнувшись, я спустилася вниз і знову натрапила в коридорі на ректора з Аріадною. 

Вони замовкли, щойно я наблизилася. 

Аріадна вже не мала свого блиску, виглядала зніченою, ніби сильно засмутилася. Вона благально дивилася на Раймонда, потім перевела погляд на мене — і в її очах спалахнула неприхована лють. 

— А що це за чарівне створіння? — промуркотіла вона, розтягнувши губи в усмішці. — Шкода, що нас досі не познайомили! Ми обов’язково маємо потоваришувати! Вона уважно на мене подивилась. Я тільки відкрила рота, щоб назвати своє ім’я, як ректор випередив мене: — Це Ізабелла, помічниця Освальда. І вам навряд чи вдасться подружитися, навіть не сподівайтеся.

 — Дуже й дуже приємно, Ізабелло, — майже муркала вона, хоча її холодний погляд змушував мене змерзнути зсередини.

 — Я стільки про тебе чула! Я розгублено глянула на Раймонда, він неохоче додав: 

— Ізабелло, це Аріадна Белл, вона служить у королівській канцелярії та якийсь час перебуватиме в академії. Вона займається дослідженням рідкісних здібностей.

 Інцидент зі  Стюартом зацікавив Його Величність. 

Аріадна підготує доповідь по події.
— Дуже приємно, — пробурмотіла я. — Дозвольте, я піду, мене чекає Клариса. Раймонд махнув рукою, і я пішла, залишивши їх самих. 

На кухні, крім Клариси, був Патрік Рауф, який сидів на підвіконні й із задоволенням доїдав пиріг із варенням, запиваючи його кавою. 

Я сором’язливо привіталась і додала: 

— Я не встигла подякувати вам за допомогу, пане Рауф. Щиро дякую вам!

 Він широко всміхнувся:

 — Завжди радий допомогти! Рятувати красунь — моє покликання! Називай мене просто Патрік. Ворон мені голову відірве звісно, але заради такого не шкода! 

Він засміявся, поставив кружку в мийку, грайливо вклонився й вийшов. 

Клариса дбайливо метушилась навколо мене, підкладаючи смаколики, поки я не переїлася до того, що ледь могла рухатися.

 Після сніданку я попрямувала до бібліотеки, розмірковуючи про дивну Аріадну. 

Вона дивилася на мене з такою злістю, ніби я вже встигла чимось їй насолити — хоча ми щойно познайомилися! 

Та й по Раймонду не скажеш, що він надто радий бачити свою "подругу".

 З-за рогу несподівано з’явився Освальд. Його обличчя світилося темним задоволенням, коли він перегородив мені шлях і єхидно сказав: 

— Уже познайомилася з пані Аріадною? Моя тобі порадонька: не стій у неї на дорозі, інакше дуже пожалкуєш!