Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Він відпустив мою руку й притиснув до себе ще міцніше.

 — Не… треба, — налякано прошепотіла я, впираючись у його плечі, але було пізно. Його пекучий погляд опустився на мої губи, і за мить Раймонд Дейлар зім’яв їх жадібним, вимогливим, грубим поцілунком, змушуючи розкритися під невблаганною силою.

 Я протестуючи пискнула й почала гамселити кулачками його плечі, намагаючись звільнитися. 

Але попри сталеву хватку, що не дозволяла вирватися, страху не було — лише ніжне тепло розливалося тілом. Його долоня лежала на моєму потилиці, не даючи ухилитися, а поцілунок тривав: нескінченний, такий, що позбавляв волі й плутав думки. 

Раптом усе припинилося: він відпустив мене й відступив, важко дихаючи.

 Раймонд Дейлар дивився холодно, злегка примружено, наче чекаючи моєї реакції. 

Рука мимоволі злетіла в спробі дати йому ляпаса, але він устиг її перехопити.

 — А от це вже зайве, крихітко Ізабелло, — зневажливо прошипів він крізь зуби.

 — Як ви посміли?! — обурено закричала я. — Ви ж обіцяли! — Я дотримав слова, — його тон був крижаний. — Тобі нема в чому мене дорікати. Він стрімко розвернувся, схопив свою чорну шкіряну куртку, перекинуту через спинку крісла, і сказав:.

 — Я залишу тебе до ранку. В шафах знайдеш усе, що може знадобитися. Користуйся всім, чим захочеш. Жіночого одягу в мене нема, тож можеш перевдягтися в мій.

 — Куди ви йдете? — пробурмотіла я. 

— Це не має значення, — відмахнувся він. — Провітрюся, інакше не зможу за себе ручатися. Вранці я відвезу тебе в Академію Арканум. 

Раймонд Дейлар відчинив вхідні двері й єхидно кинув: — Добраніч, крихітко Ізабелло! Чудовисько залишає Красуню — твій цнотливий сон ніхто не потривожить. Замок клацнув, і запанувала тиша. 

Ледве дійшовши до крісла, я сіла й приклала холодні долоні до палаючих щік. Що щойно сталося? Спершу він цілує мене так, наче має на це повне право, а потім просто йде. «Звісно, має! — отруйно озвався внутрішній голос. — Він же купив тебе з усіма нутрощами!» Запищав чайник, що закипав, і цей звук вирвав мене з думок. Я вимкнула вогонь і вирішила обстежити квартиру, де мала провести ніч на самоті. 

Знайшовши ванну кімнату, я мало не застогнала від захвату. Вона була велика, з глибокою білосніжною ванною, полиці були заставлені шампунями й милами, на гачку висіли білосніжні рушники й синій чоловічий халат. Може, швиденько прийняти душ? Навіть якщо Раймонд передумає й повернеться, у дверях ванної є засувка. 

Поглянувши на себе в дзеркало, я жахнулася: обличчя бліде, губи припухлі, тіні під очима, волосся розпатлане, а розірваний виріз сукні надто відкриває груди. Після гарячого душу я почувалася значно краще. Довелося натягти халат Раймонда, який був мені надто великий — поли тяглися по підлозі, мов шлейф. 

Підгорнувши рукави, я вирішила пошукати голку з ниткою, щоб зашити сукню. Не піду ж я в Академію Арканум у такому вигляді — всі подумають, що я працювала в міському борделі. 

У спальні, що була навпроти ванної, стояло величезне ліжко, застелене бордово-червоним покривалом. Дивлячись на високі подушки, я відчула, як злипаються очі.

 День був довгий і насичений, і мені дуже хотілося швидше забути всі неприємності. У тумбочці біля ліжка я знайшла коробочку з нитками та голками й узялася до справи. 

Закінчивши й склавши все на місце, я відгорнула край ковдри й залізла в ліжко просто в халаті.

 Заснути заважали думки про поцілунок. Він був такий жадібний і тривожний, по-справжньому владний. Йому неможливо було чинити опір — він повністю підкорював. І з жахом я усвідомила, що в якомусь сенсі мені це… сподобалося?

 Я завжди вміло ухилялася від поцілунків Джейсона, а він і не наполягав, казав, що це не головне в стосунках. Джейсон… Згадувати про нього було боляче, але ясно — між нами вже не буде, як раніше. Я перевернулася на інший бік і знову подумала про поцілунок Раймонда. Від спогадів про його теплі губи по тілу прокотилася гаряча хвиля, зосередившись у животі. А його сильні руки… Що зі мною таке! Заснути вдалося лише під ранок. 

Прокинувшись, я заметушилася по квартирі, намагаючись устигнути привести себе до ладу до повернення Раймонда. Заправила ліжко, повернула халат на місце й натягнула на себе сукню. Шов вийшов не дуже рівний, але вигляд був пристойний. 

Коли я заплітала косу, вхідні двері клацнули замками, і у квартиру зайшла причина мого безсоння. 

Раймонд виглядав напрочуд свіжим, від нього пахло морозним повітрям, а в його волоссі блищали сніжинки. 

— Дивно, що ти не зустрічаєш мене з ножем, — єхидно кинув він. — Готова? Поїхали! Дорога до Академії Арканум видалась мені дуже короткою.

 То чи мені не терпілося повернутись у знайоме середовище, чи справді дорога додому завжди коротша. Невже я почала вважати Академію своїм домом? Раймонд більше не сказав ані слова, мовчки дивлячись уперед, а мені не хотілося нових сварок. Нарешті ми приїхали, і я буквально злетіла сходами, прагнучи скоріше потрапити у свою кімнату. 

У коридорі мене зустріла Клариса, але ми не встигли навіть привітатися, як з боку сходів пролунав дзвінкий жіночий голос: 

— Раймонд, коханий мій, ти нарешті повернувся!