Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

Через кілька днів після прибуття мисливців до Штабу, після чергового полювання, вони сиділи разом у гостьовій залі і випивали. На дворі був теплий літній день, дув легкий вітер, небо було майже безхмарним.

— Хм, а смачно! — сказав Фоллар, тримаючи в руках келих з пивом і зробивши ковток.

— Згоден... — відгукнувся Бетфорд, також сьорбнувши з кубка. — Це питво смачніше буде, ніж те, що ми п'ємо зазвичай.

— А, ось ви де... Бетфорд, можна тебе на пару слів? — вимовив командир мисливців, підходячи до столу.

— На пару слів, може, і можна, — відповів Бетфорд, встаючи з-за столу. Він відійшов разом з командиром трохи вбік. — Говори, чого хотів?

— Здається, у вас, хлопці, назріває серйозне замовлення, — сказав Белліан.

— Цікаво... — Бетфорд підніс руку до підборіддя. — І від кого ж?

— Від дворянина... Наскільки я зрозумів, йому потрібно розчистити прохід до печери, але йому заважають гарпії. Ти ж знаєш, як з ними боротися?

— Звичайно... Але гарпії водяться зграями. Ти впевнений, що ми зможемо їх подолати?

— Та годі! Ви ж професіонали своєї справи. Та й потім, це ваш шанс здобути прихильність знаті… Тож не змарнуй його, зрозумів?

— Зрозумів. Бувай, Белліан.

— І тобі того ж, Бетфорд.

Бетфорд повернувся до столу.

— Чого він від тебе хотів? — поцікавився Реніфат.

— Розповів мені про замовлення, що назріває. Як я зрозумів, замовник скоро до нас підійде.

— Ну тоді почекаємо його! — пожвавився Фоллар. — А поки що давайте пити!

— Дивись, не перепий. Ми повинні прийти на зустріч із дворянином у ясній свідомості.

Через деякий час до мисливців підійшов той самий дворянин.

— Вітаю, панове. Я Ларіон де Буржуа. Припускаю, ви повинні виконати моє замовлення?

Мисливці трохи завагалися, але Бетфорд швидко врятував ситуацію.

— Кхм. Так, звичайно. Присядете?

— Давайте краще в іншому місці. Змушений зауважити, що тут не дуже приємно пахне. До того ж, я б волів обговорити подробиці замовлення з вашим командиром.

— Я командир. Ми можемо пройти в одну з кімнат на другому поверсі і обговорити все там, якщо ви не заперечуєте.

— Чудово. Ведіть мене туди.

Бетфорд разом із дворянином піднялися сходами на другий поверх, потім пройшли в кінець коридору і увійшли в кімнату для переговорів.

— Хм, вже краще... Отже, пане?

— Бетфорд.

— Так...

— Якщо я правильно зрозумів, месьє Ларіон, вам потрібно розчистити прохід до якоїсь печери?

— Вірно. І я б хотів, щоб цією справою зайнялися професіонали.

— Що ж, в такому випадку вам пощастило, адже моя команда повністю складається з них. Не спокуситеся пляшкою елю?

— Хм, чому б ні...

Бетфорд взяв пляшку, виклав на стіл чарки і розлив вміст.

Дворянин різко вихопив зі столу чарку і випив її залпом.

— Оце хватка...

— Кхм, дякую. Знаєте, тут нема чим хвалитися, звичайно... Але в далекому минулому я брав участь у багатьох пивних змаганнях.

— По вас не скажеш. Отже, перейдемо до замовлення.

— Угу. Загалом, не так давно, минулого року, я помітив для себе гірську печеру, в якій вирішив сховати свої заощадження. Побоювався, що на мою скарбницю скоять напад... Ну і, простіше кажучи, облажався. Нещодавно я навідався туди разом зі своєю особистою охороною. Спочатку все було спокійно. Ми увійшли вглиб печери і підійшли до моєї скарбниці. Але раптом почувся неприємний вереск! А слідом за цим в наш бік вилетів цілий загін цих крилатих тварюк. Мої люди почали відбиватися, але тварюки виявилися сильнішими. Вони відрубали голову одному з моїх слуг. Тоді я зрозумів, що треба тікати! Боюся, ніхто з моєї особистої охорони не вижив. Мені ж дивом вдалося втекти.

— Розумію. Отже, ви хочете, щоб ми позбулися цих чудовиськ і забезпечили вам безпечний прохід до скарбниці?

— Все вірно!

— Як я зрозумів, це гарпії, і вони влаштували там своє лігво.

— Але з чого раптом їм гніздитися поруч з моєю скарбницею?!

— А з того, ваша милість, що гарпії жадають золота. Вони водяться в горах, так що немає нічого дивного в тому, що вони зазіхнули на вашу дорогоцінну скарбницю.

— Ох, матір... Ну й дісталося ж! Але ви ж зможете з ними розібратися?

— Звичайно. Тепер я б хотів обговорити плату за замовлення.

— Ах так, ваш командир сказав, що щодо нагороди доведеться домовитися з членами загону. І скільки б ви хотіли?

— З огляду на всі ризики і витрати на спорядження, я б хотів попросити з вас півтори тисячі гріссов.

— Що ж, справедлива плата за вашу працю. Потиснули!

— Дивно. А тепер давайте вип'ємо за співпрацю!

— Ах, чорт з ним, наливайте!

Після цього Ларіон і Бетфорд як слід випили. Бетфорд зумів зберегти залишки тверезості, Ларіону ж пощастило менше. Через деякий час Бетфорд вийшов з переговорної кімнати і спустився назад у гостьову залу. Ларіон же хитався з одного боку в інший, немов корабель, що пливе по бурхливих хвилях. На щастя, йому все-таки вдалося намацати дорогу до виходу, і він покинув мисливський Штаб, вийшовши через чорний вхід. За всім, що відбувалося, спостерігали інші мисливці, а також відвідувачі Штабу, які хотіли скористатися послугами мисливців. Вони, м'яко кажучи, були здивовані, бачачи п'яного в стельку графа, який відчайдушно намагався знайти дорогу до виходу.

— А ось і ти, нарешті, — промовив Бруддо.

— Скучали? — сказав Бетфорд, посміхнувшись — з його рота тхнуло елем, а обличчя було надзвичайно задоволеним.

— Ще б того. То що там із замовленням? — поцікавився Фоллар.

— Все чудово... — відповів Бетфорд, ми з месьє Ларіоном якраз узгодили деталі...

— Бачу, ви з цим дворянином гарно провели час, — посміхнувся Реніфат.

— А, так... — відмахнувся Бетфорд, — ми всього лише випили з ним за плідну співпрацю.

— Тобі тільки дай привід з кимось побухати... — незадоволено пробурмотів Кліффорд.