Читати книгу - "Веди свій плуг понад кістками мертвих"

* * *

Помаранчева стрічка яскравіла серед м’якої темряви лісу. Спершу я не хотіла підходити ближче, проте Борос поводився впевнено й без зайвих розмов потягнув мене за собою. Я стояла за ним, а він ліхтариком на лобі присвічував собі на лісову підстилку, між папороттю, шукаючи там пальцем слідів Комах. Дивно, як Ніч позбавляє все кольору, ніби зневажає будь-яку екстравагантність. Борос бурмотів собі щось під носом, а переді мною постало видіння.

Приходячи на ферму й визираючи у вікно, Нутряк бачив ліс, стіну лісу, повного папороті, і того дня помітив гарних, пухнастих, рудих диких Лисів. Вони анітрохи не боялися; сідали, як Собаки, і весь час зухвало дивилися на нього. Можливо, у його малому, жадібному серці зродилася якась надія — він натрапив на легкий заробіток, бо таких ручних, гарних Лисів можна принадити. А звідкіля ж вони взялися, такі довірливі, приручені, думав він. Може, це якісь нащадки тих, що живуть у тісних клітках, і ціле своє недовге життя метушаться в них, таких малих, що носом торкаються свого цінного хвоста. Ні, це неможливо. Бо ці Лиси були великі й гарні. Ось чому того вечора, побачивши їх знову, він надумав піти за ними й на власні очі перевірити, що ж воно таке його спокушає, яка нечиста сила. Накинув шкіряну куртку й вийшов. І тоді зрозумів, що вони на нього чекають — прегарні, сповнені гідності Тварини з розумними очима. «Ф’ю, ф’ю», — свиснув він до них, наче до собак, та що ближче до них підходив, тим далі вони відступали в ліс, ще голий і мокрий цієї пори року. Нутрякові здавалося, що йому неважко буде впіймати одного, лиси були майже поруч. Спало на думку, що вони скажені, та він не зважав на це. Зрештою, йому вже робили колись щеплення від сказу, коли його покусав Пес, якого він підстрелив. Довелося добити його кольбою. Дарма, хай так. Лиси вели з ним дивну гру, зникали з очей і з’являлися знову, двоє, троє, а потім йому почало здаватися, що він бачить ще й гарних, молоденьких, пухнастих Лисичок. Нарешті, коли один з них, найбільший, породистий Самець спокійно сів перед ним, вражений Ансельм Нутряк присів, і просувався далі повільненько, на зігнутих ногах, схилившись уперед і простягнувши руку, вдаючи, наче тримає в долоні якийсь ласий шматок. Може, цей Лис спокуситься, і тоді його вдасться перетворити на гарний комір. І раптом усвідомив, що в чомусь заплутався, його ноги були знерухомлені й він не може рушити далі за Лисом. Холоша штанів задерлася, і він відчув на кісточці щось холодне, металеве. Шарпнув ногу. Збагнувши, що це сильце, він інстинктивно сахнувся, та було вже пізно. Цим рухом Нутряк підписав собі смертний вирок. Дріт напнувся й звільнив примітивне знаряддя — зігнута молода берізка раптом рвучко випрямилася, шарпнувши тіло з такою силою, що воно на мить повисло в повітрі, метляючи ногами, але всього лише на мить, бо відразу завмерло. За хвилину береза зламалася, не витримавши тягаря, і таким чином Нутряк знайшов спочинок у ямі, на дні якої от-от мали проклюнутися пагони папороті.

Зараз на цьому місці стояв навколішках Борос.

— Присвіти мені, будь ласка, — попросив він, — здається, у нас тут личинки Cleridae.

— А ти віриш, що дикі Тварини могли б заподіяти смерть Людині? — запитала я, схвильована своїм видінням.

— Так, звичайно, що так. Леви, леопарди, бики, змії, комахи, бактерії, віруси…

— А такі, як Козулі?

— Мабуть, вони теж можуть.

Отже, він був на моєму боці.

На жаль, моє видіння не пояснювало, яким чином Лиси з ферми опинилися на волі. Ані того, як сильце на нозі стало причиною смерті.

— Я знайшов Acarina, Cleridae, осині личинки, Dermaptera, або, як їх називають, щипавок, — розповідав Борос за вечерею, яку приготував у мене на кухні Матога. — Ну, і мурашок, звичайно. Ага, і ще багато плісняви, але коли труп забирали, її дуже понищили. Як на мене, це свідчить про те, що тіло перебувало на стадії жирової ферментації.

Ми їли макарони, присмачені соусом із пліснявим сиром.

— Невідомо, — продовжував Борос, — що це було, пліснява чи adipocere, тобто трупний віск.

— Що ти таке кажеш? Що таке трупний віск? Звідки ти все це знаєш? — допитувався Матога, напхавши рота макаронами; на колінах він тримав Марисю.

Борос пояснив, що колись був поліційним консультантом. І трохи вивчав тафономію.

— Тафономію? — запитала я. — А що ж воно таке?

— Це наука про розкладання тіла. «Тафос» — по-грецькому означає «могила».

— Боже мій, — зітхнув Дизьо, наче прохав когось утрутитися. Але нічого такого, звісно, не сталося.

— Це свідчить про те, що тіло пролежало там днів сорок-п’ятдесят.

Ми порахували подумки. Дизьо виявився найкмітливішим:

— Це міг бути початок березня, — замислився він. — Лише місяць після Комендантової смерті.

Протягом трьох тижнів ніхто не говорив ні про що інше, доки не знайшли наступний труп. Кількість версій Нутрякової смерті, які поширювалися довкола, була величезною. Дизьо казав, що Поліція взагалі не розшукувала його після зникнення в березні, бо пропала також його коханка, про яку всі знали. Навіть дружина. І хоча знайомі дивувалися, що Нутряк з нею виїхав так несподівано, все-таки були переконані, що в того були якісь темні оборудки. Ніхто не хотів пхати свого носа в чужі справи. Його дружина теж змирилася зі зникненням, цілком імовірно, що для неї все це виявилося дуже доречним. Вона вже подала на розлучення, але, як потім з’ясувалося, це було зайвим. Овдовіла. Здається, так для неї краще. Коханка віднайшлася й розповіла, що вони з Нутряком розійшлися ще в грудні, і від Різдва вона гостювала в Америці у своєї сестри. Борос уважав, що поліцейські мали б розшукувати Нутряка, якщо в них були якісь підозри. Але, може, Поліції були відомі факти, яких ми не знаємо.

Наступної середи я почула в крамниці Доброї Звістки, що неподалік з’явився якийсь Звір, що дуже полюбляє нападати на людей. Мовляв, цей самий Звір хазяйнував минулоріч на Опольщині, з тією різницею, що там жертвами ставали свійські Тварини. Людей охопила паніка, усі вечорами зачиняли будинки й стайні на засув.

— Я теж позабивав усі дірки в паркані, — повідомив Добродій з Пуделем. Цього разу літній пан купував вишуканий жилет.

Я зраділа, побачивши їх. І його,