Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Скрут 📚 - Українською

Читати книгу - "Скрут"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скрут" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 107
Перейти на сторінку:
і сльози в її очах були гарячими й лихими:

— Заждіть… Ось повернеться Аальмар… Ось він тільки повернеться, я йому розповім… Він усім вам покаже… Нехай тільки повернеться…

— Дурепа ти, — брутально сказала чорнобрива служниця. — А якби ти втонула?! Що б тоді пан Аальмар нам усім показав, га?

Дівчинка відвернулася. Вона ненавиділа Велику Фа так люто, що на відповідь служниці вже забракло сили.

* * *

— …То в чому ж саме, конкретно ти каєшся? Вислови чітко і зрозуміло — нам буде легше розмовляти…

Скит, у якому виріс Ігар, був меншим. Меншим і якимось тьмянішим; він зрозумів це, коли проходив довгим, ніби вулиця, коридором, стіни якого були суцільно вкриті карбованими обличчями — так Гніздо увічнювало пам’ять тих, хто протягом сторіч служив Птахові в цих стінах. Обличчя зовсім не схожі були на парадові портрети — занадто живі, занадто виразні. Й Ігар із жахом уявив, що йде коридором крізь мовчазну юрбу й безліч гідних, шановних людей дивиться на нього з бридливою поблажливістю.

У тому Гнізді, де промайнули його дитинство та юність, був коротенький коридор із гіпсовими барельєфами. Згодом його очі так до них призвичаїлися, що перестали помічати — як зрізи дерева на підлозі, як тонкі ґрати на круглому вікні, як родимку на підборідді Отця Вищепоставленого…

Тутешній Отець Дізнавач був куди молодший за того, що колись приймав Ігара в скит. Йому не було, мабуть, і сорока; з першого погляду Ігар вирішив з полегкістю, що ця людина напевно м’якша та покладливіша, ніж належить на його посаді.

Тепер він дедалі глибше розумів свою помилку. Той, колишній Дізнавач був просто лагідним добрягою. Якщо, звичайно, порівнювати з чоловіком, який сидів зараз перед Ігаром у високому різьбленому кріслі.

Власне Ігарове озаддя містилося на самім краєчку точнісінько такого самого крісла, зручного та привабливого; ось тільки сиділося йому як на голках. Краще б уже стояти.

— Отже, в чому?

— У всьому, — промовив Ігар швидко. І низько опустив голову, щоб каяття його здавалося щирішим.

Отець Дізнавач коротко зітхнув:

— Я попереджав тебе на самому початку розмови… Спробуй якомога менше брехати. Якнайменше, якщо вже зовсім не можеш… утриматися… Отже?

Ігар мовчав.

Напевно, слід було сказати: він кається в тім, що надав перевагу звичайній жінці перед шляхетним служінням Птахові. Особливе каяття пояснюється тим, у який спосіб він продемонстрував свій вибір: Вівтар, як відомо, дарований не Птахом і служить не йому. Вівтар не приймає інших святинь, крім любові й цноти, не зносить чужих амулетів і не скоряється нічиїм законам; Вівтар у цьому світі сам по собі. Отже, Ігар зрадив Птаха, втік зі скиту й скинув перед обрядом храмовий знак…

У всьому цьому варто каятися в першу чергу, а ось каяття нема. Через те, що не вберіг Ілазу — навиворіт ладен вивернутися від горя й сорому. Через те, що брехав безногій Пінці… Те, що жорстоко й безсоромно пограбував цього нещасного торговця хустками — чим завгодно готовий залагоджувати… Навряд чи Отець Дізнавач зрозуміє таке.

Він мовчав, адже брехати було безглуздо й небезпечно.

Отець Дізнавач покрутив у пальцях кульку духмяної смоли; заклав за щоку, задоволено примружився:

— Власне, найстрашніша кара, яку я готовий до тебе застосувати — це видворити назад на шлях, з якого ти й зійшов… Навряд чи ти цього хочеш. Але й гірше, ніж було, теж не буде вже, чи не так?

Ігар і далі мовчав. Коли рибку смажать на двох пательнях почергово, їй теж, імовірно, здається, що краща та, на якій її, рибки, зараз нема…

— Усі послушники час від часу відчувають потребу втекти, — замислено мовив Отець Дізнавач. — Інша річ, що я… у нашому скиті до цього не доходить. Або ти маєш щастя служити Птахові та приймаєш на себе пов’язану з цим відповідальність, або ні… Отак і з тобою. Ти… з самого початку кручений, зроду з якоюсь хибою. Ти й зараз не сказав мені всього. Я міг би дізнатися про це «все», та що там — просто випатрати тебе, як білку… Але я й без того чудово розумію головне твоє лихо. Ти несподівано виявив, що сам упоратися зі своєю долею неспроможний, що світ великий, на шляхах холодно й брудно, що ножі ріжуть, а піки колють, що тобі когось дуже шкода, та допомогти ти не можеш, а тим часом практично нікому не шкода тебе… І твоїй душі неприємно та жорстко, бо ти наділений сумлінням, а можливістю жити з ним у згоді — не наділений… І тоді ти згадуєш, що єдина істота, яка від тебе нічого не зажадає, — Святий Птах… І ти йдеш до нього не тому, що покаявся, а тому, що впав у відчай. А це вже дуже різні речі, Ігаре. Гадаю, що не пущу тебе до Птаха.

Ігар підняв голову. В очах Дізнавача не було ні натяку на співчуття. Ні тіні.

— Чому б Птахові не вирішити самому? — запитав він глухо, тому що горло стисло, й не від сліз, а швидше з люті. — Він завжди ставився до мене… поблажливо…

Він зрозумів, що вжив не те слово, але повертати назад було запізно. У Дізнавача піднялися кутики рота:

— Поблажливо…

У тоні його почулося складне, ледь вловиме глузування; Ігар не витримав і втягнув голову в плечі. Дарма він звернув зі шляху, аби постукати в цю браму. Дарма.

У двері пошкреблися. Увійшов послушник, ледь старший за Ігара, в чепурній вовняній курточці та з учнівським «пазуром» при поясі:

— Отче Дізнавачу… Отець Вищепоставлений звелів на словах передати, що ті семеро вершників, які нешанобливо стукають у браму… Що він просить вас розглянути їхнє бажання та вчинити згідно з… згідно…

Послушник збився, почервонів і вклонився. Ігар відчув раптом холод, крижаний сплеск, який зародився десь у шлунку й миттю охопив його цілком; він уявлення не мав, навіщо біля брами скиту виявилися семеро нешанобливих вершників, однак тіло його знало, ймовірно, більше.

Отець Дізнавач теж знав більше. Вивчив у деталях схилене тім’я вісника й перевів важкий погляд на співрозмовника в кріслі навпроти:

— Хто це, Ігаре?

— Не знаю, — вичавив той, і був цілком щирим.

Отець Дізнавач зітхнув:

— Що ж… Спробуємо ще раз: хто це?

Обличчя його раптом заповнило собою всю кімнату, а очі, мов двоє зубатих кротів, вгвинтилися Ігарові в душу.

— Не… — Ігар сахнувся, затуляючись рукою, — тре…

— Та хто тебе чіпає, — Дізнавач відвернувся з вдаваною байдужістю. — Ну?

— …Хто завгодно, — Ігар чомусь із ненавистю подивився на парубійка-посланця, на «пазур» при його поясі;

1 ... 37 38 39 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скрут"