Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"

Тільки взявся за шматок, коли з лісу дід виходить: старий-старий та нужденний. Уклонився орачеві, просить:

— Подайте Христа ради! З учорашнього ранку я нічого не їв! — Той і подумав: «Я маю ще хліб, то вже разом пообідаю». Та й віддав шматок старцеві, а сам став далі орати.

Як уже сонечко на полудень стало, розпріг дід коні, пустив їх попастись; сам сів під кущиком і витяг з торби другий шматок хліба, щоб пообідати. Не встиг до рота донести, як з лісу другий дід виходить, ще старіший і нужденніший від вранішнього. Підійшов до нього і просить:

— Чоловіче добрий! Два дні у мене ріски в роті не було! Змилуйся, Христа ради! Дай шматок хліба!

Здивувався хазяїн, що йому вже другий раз сьогодні пригода зі старцями трапляється; не хотів був давати, бо й сам добре зголоднів, проте подумав: «Як він два дні не їв, то і я до вечора видержу», — і віддав старцеві другий шматок хліба.

Став він знову працювати і все на сонечко поглядає: коли б швидше вечір, бо таки охляв голодний! Проте доорав якось ниву, а тут і смеркати почало. Став лагодитись додому їхати, вийняв третій шматок хліба і хотів з’їсти, щоб на дорогу підкріпитись. Аж тут де взявся третій старець — як на шляху вродився! Старий-старий! Борода вже не сива, а жовта якась; весь тремтить, спотикається. Простягає руки, ледве може вимовити:

— Умираю з голоду! Христа ради, хліба!

Зло взяло бідного господаря: чи вони змовилися, ті старці, видирати в нього з рота шматок, чи що це за диво, що сьогодні йому зранку не дають нічого з’їсти? Та й каже старцеві:

— Вибачай, діду, але я сьогодні цілий день орю і досі шматка хліба в роті не мав. Не можу тобі цей хліб віддати, бо сам додому не дійду.

А старець упав навколішки та тільки стогне:

— Умираю!.. Хліба!..

І стало дідові шкода його. Він подумав: «Мене жінка дома нагодує, а цей бідолаха справді тут без хліба помре!» Та й віддав свій останній шматок. І тільки віддав, дивиться — аж перед ним янгол стоїть та й каже:

— Це я тричі до тебе сьогодні приходив; Бог послав мене твоє добре серце вивірити. Тепер кажи, чого собі в Бога просиш, — все буде, як схочеш!

Упав дід навколішки та й молиться, а просити нічого не просить. Янгол і каже:

— Бог знає, що ти за все найдужче дітей хочеш. Отже, зроби так: як вернешся сьогодні додому, не їж, і не пий, і не говори нічого з жінкою, а бери решето та йди по селу яєць просити. В кожній хаті проси тільки одно яєчко, і як питатимуть нащо, не відповідай, і як лаятимуть або сміятимуться, також не відповідай. В жодній хаті не бери більше, ніж одно яйце, а як нічого не дадуть, іди дальше. Як обійдеш усе село, вернешся додому; поставиш решето з яйцями на печі і сам коло нього спати ляжеш. До ранку нічого не їж і з жінкою не говори, а вранці побачиш, що буде.

Як янгол зник, дід ще довго молився, а потім погнав додому. Приїхав він нерано, жінка вже давно з вечерею дожидала, але він не сказав їй і слова, взяв решето і пішов по селу. В кожній хаті просив тільки одно яєчко, не відповідав на запитання, ні на сміх, а як де, то й на лайку і, як вернувся додому, мав у решеті сто одне яйце. Всі вони були великі, тільки саме останнє хтось дав малесеньке — яєчко-зносок.

Поставив дід решето з яйцями на печі, сам ліг коло нього. Бідна баба і питала його, що сталось, і плакала, думала, що дід збожеволів. Він усе витерпів і до ранку й словом не озвався. А як стало розвиднятись, почули вони з решета крик; дивляться, а з кожного яйця хлопчик вилупився!

Перелякалась баба; питає, що це таке? Дід і розповів їй вчорашню пригоду. Зажурилась вона та й каже:

— Чим же ми стільки дітей прогодуємо?

— Не сумуй, стара, дав Бог діти, дасть і на діти!

І стали хлопчики рости, як з води йти: за тиждень — уже бігали, за місяць — у всякій роботі батькові помагали; а за рік уже дідові сини були як соколи. Тільки найменший, той, що з яєчка-зноска вилупився, все якийсь щуплий був. І як хрестили хлопців, то всім імен вистачило; тільки найменшого не знали, як назвати, та так Зноском і охрестили. Проте, хоч з вигляду він був малий і слабий, а в роботі був такий, як і брати, спритний.

Заробили хлопці чимало грошей та й кажуть дідові:

— Найми нам ті луки, що коло моря: ми накосимо сіна, а на осінь купимо коней та будемо підводою їздити; багато грошей заробимо.

Дід і найняв ці луки, а хлопці накосили сіна і поскладали його в стоги; кожному хлопцеві по одному стогові; всіх сто один стіжок на луці стало.

І став якийсь злодій на ті луки ходити і сіно красти: як ніч — так одного стога й нема. Вже старші хлопці й засідки робили: як до півночі досидять, стане їм якась музика вчуватись, а тоді нестямляться, як поснуть! А на ранок знов одного стіжка нема!

Що тут робити? Зноско й каже братам:

— Давайте ще я піду злодія ловити!

А ті підняли його на сміх:

— Як ми його не впіймали, де ж тоді тобі, бідолашному, впіймати!

Хлопець з братами не сперечався, але ввечері пішов у лісок, нарубав терну та й сів на ніч під стіжком і терном весь обмостився. Як стала ніч до половини доходити, стала йому музика дивна вчуватися: тихенька, ніжна; і став його сон зморювать.

Противився тому хлопець, як міг; тер очі, щипав себе, але й незчувся, як заснув і головою в терни схилився. Як уп’ялися колючки з тернів йому в тіло, так він і схопивсь, як опечений! Дивиться, а по морю світло розлилось, піна горою на всі боки розходиться, а з піни кобила виходить, така гарна, що й світ такої не бачив: хвіст і грива золоті, копита самоцвітні, шерсть, як срібло, блищить. Підійшла