Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

— Послухаю, — каже, — бабуню, послухаю. Тільки, будьте ласкаві, порадьте!

— От ти візьмеш, — каже дальше та бабуся, — та і сядеш під тим кущем і сидітимеш, поки що не прилетить. Там, — каже, — прилетять попереду дві дівиці купаться, а опісля і третя. От ті покупаються і будуть убираться, то ти їм нічого не роби, а третю покинуть. Так ти візьмеш у тієї третьої і украдеш одежу, заховаєш і сам заховаєшся. Побачиш, що вона тобі буде казати та тобі радити! Та тільки, сину, ти її слухай, що вона тобі не скаже, — то, може, вона тебе визволить.

— Добре, бабусю, — каже той, — усе зроблю, як кажете. — І прощається з нею.

От тоді і пішов він лісом, тією дорогою, і все йде та й іде, аж той кущ рокитника над водою, як бабуся казала.

— Це ж він, — каже, — той кущ, що вона казала. Це ж він!

І взяв і сів та й сидить.

Коли прилітають дві дівиці, а опісля і третя. І стали всі три купатися. І як вилізли старші, кличуть і третю:

— Ходімо, — кажуть, — сестро, разом!

— Не з вами, — каже, — прийшла, не з вами і піду!

От ті взяли та й полетіли собі, а той і думає: «Коли б же мені вкрасти оту одежу і ті крильця». (А в їх і крильця, щоб, звісно, літати.) А далі і думає: «Що б то я і за молодець був, щоб не вкрав!» І як задивилась та, взяв та й вкрав, та й сидить мовчки.

Викупалась і вона, вилазить з води. Коли дивиться — аж ні одежі, ні крилець… Як скочить вона знову в воду.

А далі й говорить:

— Хто взяв одежу — обізвись! Якщо старий, — каже, — то будеш за батька. Як не дуже старий будеш за брата, а як молодий — будеш за рідного чоловіка!

— Я, — каже, — взяв!

— Та кинь же! — каже.

— А ти ж мені слово справдиш?

— А справджу, тільки хто ж ти такий — чи ти хоч за батька, чи ти хоч за брата, чи за рідного чоловіка?

— Я хочу тільки за чоловіка! — одказує він. (Сподобалась, бо дуже гарна була).

— Ну, будь же мені за чоловіка.

І він кинув її одежу, а крильця собі залишив.

— Чом же ти, — каже, — крилець мені не кинув?

— О, яка ж бо ти розумна! — сміється він. — Ти хочеш мене обдурити.

— Ні, я тебе не обдурю!

— Ну, так нехай же попереду побалакаємо і розпитаємось, чи обдуриш, чи ні, а тоді і крильця віддам.

От вона вилізла з води, розпиталась, балакали собі… А далі вона і каже:

— Куди ж ти, — каже, — ідеш?

— Та іду! Хто його зна, — каже, — куди, хто його зна й чого.

— Та може-таки, — питає, — знаєш куди?

— Та так і так. До чорта, — каже, — іду в пекло.

— О, — каже, — знаю ж, до якого чорта ти йдеш! То ж ти йдеш до мого батька.

— Та порадь же мені, куди мені іти.

— Добре, дай же мені попереду крильця!

Все ще не хотілось, щоб був він їй чоловіком.

— Ні, — каже, — попереду забожись, що будеш мені жінкою, то тоді віддам.

Бачить тоді вона, що нічого робить, забожилась і каже:

— Слухай же, — каже, — тепер. Я тобі буду за жінку, то слухайся мене, то, може, од батька урятуєшся. А не будеш слухатись, то нічого не поможе, бо мій батько дуже сердитий. Там у мого батька, — каже, — три хати в дворі — моя крайня. То ти і йди туди просто, та так, щоб сестри не бачили.

І розказала йому все, як і що, куди йти, яка дорога.

— А мені, — каже, — дай крильця, то я полечу, буду тебе виглядати.

Він віддав тоді крильця, вона полетіла, а він пішов.

Ну пішов він та й іде. Довго він так йшов чи недовго, а далі й до двору приходить і зараз у крайню хату.

А вона вже його і вигляда.

— Ну, — каже, — добре ж ти зробив, що прийшов, бо батько давно вже тебе жде. Іди ж ти до його і слухай, яку буде тобі загадувать роботу робить. Тільки, — каже, — підходь до нього з правого боку, щоб він тебе не зарубав.

От він і пішов і, як казала, з правого боку заходить.

— Здоров, — каже, — був!

— Здоров, здоров! А чого ти, — каже, — так довго до мене не приходив?

І, побачивши, що той з правого боку заходить:

— Бач, — каже, — я хитрий, а ти ще хитріший чорта… Ну, гляди ж мені, чи зробиш то діло, що я тобі загадаю! Щоб ти мені за цю ніч серед двору викопав криницю, зруб зробив і вранці приніс з неї мені умитися. Якщо зробиш, то ще поживеш, а не зробиш, то моя ніч, а твоя голова з пліч!

Як сказав, той так і заплакав, одвернувшись. «Як же, — думає, — мені за одну ніч та таку криницю зробить!» І пішов до неї, плачучи, хмурий та невеселий. А вона йому назустріч:

– Іване, — каже, — серце моє кохане! (Іваном його звали). — Чом ти такий смутний, невеселий?

— Як же, — каже, — мені не бути смутним та невеселим, коли твій батько таку мені роботу загадав!

— Яку ж він тобі роботу загадав?

— Отак і так: щоб за одну ніч криницю викопав, зруб зробив і завтра вранці води приніс умитися.

– Іт, не знать чого ти турбуєшся! Я цю загадку знала, до тебе голубкою прилетіла, як був у батька, боялась, що не усе поймеш, як скаже. Лягай лишень, — каже, — та спи. Усе добре буде.

– І все, — каже, — не буде мені спатися, бо знаю, це не зробиться.

— Та зробиться. Ти вже не журися. Я постараюсь.

От він і ліг тоді спать, і чи спить він, чи не спить, а там і погляда: чи то ж воно справді буде, як казала. Погляда він, так аж от зайшов вечір, вийшли зорі… вийшла вона надвір. Вийшла і як свисне — так і налетіли до неї усі сімсот чортів! Вона і загадує їм цю загадку:

— Глядіть же, — каже, — мені, щоб отут серед двору криницю за цю ніч викопали і зруб зробили і щоб така була криниця, якої й на світі немає! І щоб вранці принесли мені умиться!

— Добре-добре, — кажуть чорти.

І зараз заходились: той копає, той рубає, той