Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"

— Нічого, очуняє, — сказала Зінаїда Антонівна. — Такі довго не здихають.

Вона витерла краєчком плаття розпанахану Іванову губу, що на очах пухла.

— Ходімо, Іване Миколайовичу…

Вже при виході з лісу сказала, що хоче попросити Івана про дві речі. По-перше, нікому про побачене, про цю прикру подію не казати. Нікому-нікому, дайте слово…

— Нікому-нікому, — повторив, як луна, Іван. — Присяй-бо…

— От і добре, — сказала Зінаїда Антонівна. — Я вам вірю. А по-друге, Іване Миколайовичу, підійдіть до хати нашого директора, і там, у моїй кімнаті, візьміть інше плаття. Будь-яке. Хоча б синє, в білий горошок. Кімната моя не зачинена. А питатиме щось Георгій Семенович, чи Софія Петрівна, його дружина, чи їхня донька, скажете, що я так наказала. Що в лісі порвала плаття. За сучок зачепилася. Ну, не піду ж я по селу в такому вигляді.

— Не підете, — згодився Іван.

Проте, як відійшов трохи, раптом назад вернувся.

— Чого вам, Іване… Миколайовичу? — спитала Зінаїда Антонівна.

Іван тупцяв, переминався з ноги на ногу, сопів, як ковальський міх.

— А як той… Як той очуняє… Нидай-бо’.

— Ну, милий ви мій і турботливий, — посміхнулася явно задоволена Зінаїда Антонівна. — Я зумію за себе постояти. Ви ж бачили.

— Бачив.

Ще Зінаїда Антонівна спитала, чи дуже побите в неї лице.

— Трохи синяк під оком, — сказав Іван. — Али до свайби заживе.

Зінаїда Антонівна у відповідь знову посміхнулася — ще вдячніше і трохи загадково.

Ще Іван йтиме селом і його пройматиме легкий дрож. Плаття? Вчительчине? Принести? Гой-гой…

Ще Іван скрадатиметься до директорової хати. Якби злодій який. А чого б скрадатися?

«А того», — сказав собі Іван.

— Зінаїди Антонівни нема вдома, — скаже йому Валерія, директорова донька.

— Я знаю, — засоромиться Іван.

— То що вам треба? — спитає Валерія.

— Її плаття, — скаже Іван.

— Плаття?

— Вона сама просила, вона порвана, — Іван уже плакав.

— Он як, — сказала Валерія. — Яке ж плаття?

— Яке? — Іван був геть спантеличений. — Яке хочете.

І подумав — як же візьме те жіноче плаття до рук?

XI.Таумі

Того пам’ятного вечора Таумі Ремпбелл довідалася від мага Джавіртана, що в результаті наполегливих складних пошуків він знайшов її зовсім ще юну, підлітка, нащадка великої Туммі Маліколоне. Розшукав у містечку на Флориді, де загубився її слід після нелегальної еміграції з Гаїті. Вона, тільки вона, як і написано в передбаченні долі світу магом Аллео Сатторе, повинна була знайти й привезти черепа білої чарівниці. Але як це зробити, коли він знаходився на території проклятої Червоної імперії — Сов’єт Юніону? Туди з Америки могла потрапити тільки знаменита людина. Тоді якраз у них змінився цар, прийшов той, кого називали міченим — Майкл Горбачов. Він почав дружити з нашим президентом Рейганом. І тут Джавіртана осяяла геніальна ідея — зробити з Таумі, вуглуватого, але доволі вродливого дівчиська, супермодель.

— Ти намагалася втекти від мене бозна-куди після смерті матері, — сказав Джавіртан. — Але я знайшов тебе, я, чуєш, я влаштував тобі комедію з екзаменами в коледжі, я, а не якийсь там невідомий благодійник, наймав учителів танців, тренерів, щоб тебе дечого навчили. Я влаштував тебе в одне з провідних модельних агентств, заплативши чималі гроші. Я часом мусив діяти, як справжній маг, бо таки добре володію прийомами і заклинаннями нашого вчення туммі-вуду. В тому числі й гіпнозом. Мені довелося навіть усунути кількох надто допитливих журналюг, котрі прагли покопатися в твоєму минулому.

Маг замовк і став віддихатися. Хапав ротом повітря.

— Я повинна вам віддячити? — спитала Таумі. — Скільки? Десять мільйонів вистачить? Чи віддати один з маєтків? Яхту? Я готова.

На обличчі Джавіртана з’явилася презирлива гримаса. Він змахнув рукою.

— Даремно ти так, моя дівчинко. Моя люба дівчинко. Моя королево. Жодного цента з твоїх статків мені не потрібно, запам’ятай це собі. Більше того, в майбутньому тебе чекає нагорода.

— Тоді що ж? — Таумі підвелася. — Що вам потрібно від мене?

— Череп, — тихо, але твердо сказав господар. — Череп білої чарівниці, білої магині, білої мамби. Зараз він, після розпаду Червоної імперії, знаходиться десь у північно-західній частині держави, яка називається Юкрейн, Юкрайна. Я дивився на карти і в Інтернеті. Ця місцевість покрита лісами, озерами і болотами. Ти мусиш туди дістатися й знайти черепа. Тільки тобі під силу знайти місце захоронения білої чарівниці, білої мамби.

— Але як ви собі це уявляєте? — спитала Таумі, стоячи, вся виструнчена і зла.

— Я думав про це і придумав, — сказав маг. — Наберися терпіння, моя королево, ще пару хвилин.

Він пояснив, що череп знайти Таумі мусить сама. Щось їй мусить підказати, де саме він знаходиться. А потрапить вона в країну Юкрайну дуже просто. Його люди організують так, що Таумі запросять як почесну гостю тамтешні аборигени бути присутньою на їхньому конкурсі краси. Ті білі дикуни з Богом забутої якоїсь Юкрайни, уяви собі, моя дитино, також проводять свої конкурси серед тамтешніх красунь. Отож ти будеш почесною гостею, або й навіть головою журі. А чому б ні? Заробити зайвих пару мільйончиків (доларів, звісно) навіть тобі не завадить. Тамтешні аборигенські товстосуми, кажуть, вельми амбітні й геть помішані на європейських, а надто американських знаменитостях. Відвалюють за саму їхню присутність, не кажучи вже про виступи на всіляких ювілеях, вечірках і конкурсах шалені гроші.

— Я не падаю так дешево, — сказала Таумі. — Може, ви ще запропонуєте мені очолити журі на конкурсі краси в племені тумбо-юмбо?

— У тумбо-юмбо не треба, — спокійно сказав Джавіртан. — А от у Юкрейні, чи як вони кажуть — Юкраїна, треба. І ти поїдеш… Інакше…

— Ви мені погрожуєте?

Таумі круто повернулася.

— Дівчинко моя, ти звідси не вийдеш, доки не вислухаєш мене до кінця, — лагідно промовив Джавіртан. — Я стомився теж, але мушу доказати. І не роби різких рухів. Твого мобільника заблоковано. Ти мусиш привезти мені черепа. Притому дістатися того місця сама, без охорони й челяді.

— А якщо не привезу — вб’єте?

— Навіщо ти так? Я не підніму руку на спадкоємицю і родичку великої Туммі Маліколоне. Але для початку ти спіткнешся на подіумі. Потім можеш і впасти, а це неабиякий удар по репутації. З тебе можуть спасти трусики в найбільш непідходящий момент. Знаю, знаю, ти їх часто не вдягаєш,