Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Вірш і розмова 📚 - Українською

Читати книгу - "Вірш і розмова"

222
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вірш і розмова" автора Ганс Георг Гадамер. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 43
Перейти на сторінку:
четвертий і п’ятий томи повного історико-критичного видання (1913–1922) творів Фр. Гьольдерліна.

Геракліт з Ефесу (бл. 530–470 до Р.Х.) — старогрецький філософ, представник іонійської школи. У вогні вбачав першооснову всіх речей. Міркував про становлення і плинність сущого.

Гердер, Йоганн Ґотфрід, від 1802 року фон (1744–1803) — німецький мислитель, теолог, письменник. Його погляди і висловлювання з філософії мови, філософії історії, історії літератури, історії мистецтва й антропології впливали і продовжують впливати на розвиток європейського мислення. За Гердером, кожний народ має свою специфічну поезію, вона залежить від рівня розвитку мови і через нього від природних та соціальних чинників; літературу належить писати мовою свого часу. У своїх тритомних «Критичних лісах» (1769) виклав програму емпірично-психологічної естетики. Автор «Дослідження про походження мови» (1772), «Ідей до філософії історії людства» в чотирьох частинах (1784–1791), «Метакритики критики чистого розуму» у двох частинах (1799). Писав ліричні драми («Брут», 1774). Започаткував вивчення народних пісень. Уклав збірник «Народні пісні» у двох частинах (1778–1779). 29 травня 1941 р. Ґадамер виголосив у Парижі доповідь «Народ й історія очима Гердера».

Гессе, Герман (1877–1962) — німецький і швайцарський письменник. Лауреат Нобелівської премії (1946). Культова постать американської молоді 60-х років XX ст. Обстоював «Політику сумління» (1977), послідовно виступаючи проти інституціоналізації і деперсоналізації людини. Писав вірші і прозу. Найважливіші тексти: «Останнє літо Клінґзора» (1920), «Сідгартга» (1922), «Степовий вовк» (1927), «Нарцис і Ґольдмунд» (1930), «Гра в бісер» (1943). У своїх творах шукав вихід з духовної скрути доби. (Див. також прим. «Гра в бісер» в розділі «Реалії»).

Гільдебранд, Адольф, від 1904 р. фон (1847–1921) — німецький скульптор. Інтенсивно вивчав пластику італійського Рисорджименто. Орієнтувався насамперед на твори раннього Відродження. Будував водограї і пам’ятники.

Гільдебрандт, Курт (1881–1966) — психіатр, філософ, приятель і шанувальник Ст. Ґеорґе. Автор «Спогадів про Ст. Ґеорґе і його коло» (1965), дослідження «Гьольдерлін. Філософія і поезія» (1939), а також праць про Платона, Гьольдерліна, фон Ґьоте, Ляйбніца.

Гіперіон — у грецькій міфології титан, батько бога сонця Геліоса. В Гомера й особливо в елінсько-римській традиції бог сонця. Гіперіон дослівно означає «той, хто йде вгорі». В Шекспіровому «Гамлеті» Гіперіон — фігура порівняння: «Володар справжній, мов Гіперіон…».

Гомер (VIII ст. до Р.Х.) — напівлегендарний творець грецького героїчного епосу. Гомерові приписують авторство «Іліади» й «Одісеї».

Горацій, власне Квінт Горацій Флак (65 — 8 до Р.Х.) — римський поет. Автор збірки віршів «Еподи», а також сатир, од, послань. Його твори відгукуються на різні тогочасні події, оспівують кохання і насолоди в дусі епікурейської етики. Послання «Про поетичне мистецтво» стало теоретичною основою класицизму.

Гофмансталь, Гуґо фон (1874–1929) — австрійський лірик, драматург, новеліст, есеїст. Творець мелодійних віршів, в яких танатософія декадансу, ґлорифікація туги і цивілізаційна втома одягнені у витончену поетичну форму. Пізні драми тлумачать античну трагедію з погляду ніцшеанського діонісійства. Писав лібрето. Автор драм «Цісар і відьма» (1900), «Дурень і смерть» (1900), «Смерть Тиціана» (1902), «Врятована Венеція» (1905), «Едіп і Сфінкс» (1906), «Вежа» (1925). Упродовж нетривалої дружби Стефанові Ґеорґе так і не вдалось залучити Гофмансталя до свого кола.

Гьольдерлін, Йоган Крістіан Фрідріх (1770–1843) — німецький поет, автор од, гімнів, елегій. Насичена поетичність, відважна метафора і поступова відмова від традиційних ліричних форм супроводжували його в мандрівці до верховин духу. Гьольдерлін — з тих нечисленних поетів, які у своїх віршах впритул наблизилися до того, щоб вимовити невимовне. (Див. також прим. «Гіперіон» в розділі «Реалії»).

Ґадамер, Ганс-Ґеорґ (н. 1900 р.) — німецький філософ, засновник нової герменевтики. Найважливіший твір: «Істина і метод: Основи філософської герменевтики» (1960). Зібрання текстів у десятьох томах з’явилося упродовж 1985–1995 років.

Ґеорґе, Стефан Антон (1868–1933) — німецький поет-неоромантик. Мислитель-містик, провісник релігії виховання. Аристократичний стиль життя поєднував з прагненням до героїчної величі, антично-ренесансним культом краси і божистим покликанням поета. Пристрасний естет. Щоб уникнути дешевої популярности, виробив езотеричну форму віршів. Автор книжок «Гімни» (1890), «Паломництва» (1891), «Сказання і співанки» (1895), «Звисаючі сади» (1895), «Рік душі» (1897), «Килим життя» (1900), «Зоря сув’яззя» (1914), «Нове царство» (1928).

Ґеорґеанці — вузьке коло адептів Стефана Ґеорґе, які шанували в ньому не тільки поета, а передусім майстра. В колі панував дух сакрального культу особи і творчости Ст. Ґеорґе. Утворилося на основі «Мистецького вісника» (див. прим. в розділі «Реалії»). До кола належали також провідні науковці, мислителі, митці.

Ґрасс, Ґюнтер (н. 1927) — німецький письменник, учасник «групи-47». Лауреат Нобелівської премії (1999). Його роман «Бляшаний барабан» (1959, екранізований 1979 р.) ввів німецьку повоєнну літературу у світовий контекст. Написав п’єси «Ще десять хвилин до Буфало» (1959), «Злі кухарі» (1961), «Повсталий плебс. Німецька трагедія» (1966), романи «Під місцевим наркозом» (1969), «Камбала» (1977), «Зустріч у Тельґте» (1979), «Райкання жаб» (1992), «Широке поле» (1995), книжку белетризованих спогадів «Моє сторіччя» (1999).

Ґундольф, або Ґундельфінґер, Фрідріх (1880–1931) — історик літератури. Починаючи від 1899 р., публікував вірші в «Мистецькому віснику». У своїх працях поєднував мистецькість і науковість. Великих митців вважав фігурами-символами їхньої доби. Автор книжок «Шекспір і німецький дух» (1911), «Ґьоте» (1916), «Ґеорґе» (1920), «Гайнріх фон Кляйст» (1922), «Мартін Опітц» (1923), «Цезар» (1924), «Парацельс» (1927), двотомників «Шекспір» (1928) і «Німецькі романтики» (1930–1931). Перебував під сильним впливом Ст. Ґеорґе.

Ґьоте, Йоганн Вольфґанґ фон (1749–1832) — німецький поет, прозаїк, драматург, мислитель, науковець, маляр, таємний радник, президент фінансової палати, одна з найвизначніших постатей світової літератури. Автор драматичної поеми «Фауст», над якою працював понад пів сторіччя, та інших творів загальним обсягом сто сорок три томи. Поміж них п’єси «Іфігенія в Тавриді» (1787), «Еґмонт» (1788), «Торквато Тассо» (1790), «Герман і Доротея» (1797), романи «Роки навчання Вільгельма Майстера» (1795), «Роки подорожей Вільгельма Майстера» (1821), «Вибіркові спорідненості», або «Кревні душі» (1809).

Джойс, Джеймс Оґюстин Алоїзій (1882–1941) — ірландський письменник-модерніст. Послуговувався технікою епіфаній, внутрішнього монологу, потоку свідомости. Автор збірки оповідань «Дублінці» (1914), романів «Портрет митця замолоду» (1916), «Улісс» (1922). Реформатор наративу.

Діоніс з Галікарнасу (I ст. до Р.Х. — I ст. Р.Х.) — старогрецький ритор й історик. Представник атицизму. Писав праці про античних авторів. Його двадцятикнижжя «Римська історія» (7 до Р.Х.) відтворює історію Риму від початків до першої Пунічної війни. Прагнув змирити греків з римським пануванням.

Діотима — вигадана фігура з Платонового діалогу «Бенкет», вродлива і розумна жриця. Її постать неабияк вплинула на романтиків (див., напр., твір Фрідріха Шлеґеля «Про Діотиму», 1797 р.). Діотима Гьольдерліна — одночасно поетичне ім’я його палкого кохання Сюзетти Ґотар, в якої він від 1796 р. був гофмайстром.

Домін, Гільде, власне Гільде Пальм (н. 1909

1 ... 37 38 39 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вірш і розмова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вірш і розмова"