Читати книгу - "Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства"

Юдаїзм взагалі й хасидизм зокрема ведуть або до Бога (євреям властиво не проговорювати й не писати ім’я Небесного Батька), або ж від Нього (у містичному сенсі)[93]. Немає нейтральних дій; святість виражається не тільки в синагозі, але й на ринковій площі або навіть у бесіді з дружиною. Поготів немає безсторонніх (секуляризованих) діянь у житті угодника. Усе, що він учиняє й говорить, — це проповідь віри. Цадик — передвісник і чародійник. Але тут є певні особливості: польські й українські хасиди, як уважалося, часто згадували чудеса, а білоруські й литовські говорили тільки про «Тору праведника». Але і ті, й інші приходять до цадика по «єшуот» (буквально — по «порятунок»), а насправді — по благословення.

Хай там як, але юдейський містицизм є невід’ємною частиною традиційного руху — хасидизму, заснованого Ізраїлем бен Еліезером (більш відомим як Баал Шем Тов або Бешт). Хасиди — члени цього релігійного руху, вони визнають головну роль духовного наставника (цадика, ребе), котрий має великий авторитет. Цадик розглядався як джерело благословення. Та навіть такий поміркований містик, як Баал Шем Тов, нерідко вдавався до незрозумілої для багатьох ексцентричної поведінки, щоби прийти будь-кому на допомогу.

Згідно з однією з численних історій, якось він потрапив у будинок «єретика» на ім’я Гірш, який заборгував велику суму грошей і боявся, що незабаром буде покараний за борги. Тоді в домі була лише його дружина Голда, яка привітала раббі. Баал Шем Тов поблагословив її та дітей. Голда була неабиякою шанувальницею цадика. Ніяковіючи, невпевненою рукою вона простягла святому пожертву — полтиник. Її чоловік залишив аж двадцять рублів, ідучи у справах, сподіваючись, що добуде достатньо грошей, аби розплатитися з боргами. Вона знала: якщо чоловік дізнається, що вона пожертвувала бодай полтиник, він дуже розсердиться. Баал Шем Тов подивився на монету й, сповнений здивування, промовив до учнів: «Хіба це гроші?» Тоді Голда дала цілий рубль, але він знову скривив губу. Врешті вона віддала всю суму. Цадик забрав гроші й пішов. Коли Гірш повернувся, не заробивши ні копійки, він швидко все збагнув і розлютився. Серед ночі хтось гепнув у двері. Це був кремезний п’яний сусід Іван, який попросив чарку горілки. Наляканий Гірш наливав склянку за склянкою. Потім Іван розплатився замацаною копійчиною й сказав, що прийде завтра забрати решту. На ранок монета виявилася золотою. Наступного вечора чоловік повернувся, щоб знову напитися. Гірш уже приготував цілий дзбан. Так тривало кілька днів, поки одного разу чоловік не сказав: «Немає сенсу платити кожного разу. Я принесу тобі скриньку старих монет і буду вчащати впродовж року». Побачивши багато грошей, Гірш здивувався. Голда нагадала йому, що це завдяки благословенню Баал Шем Това. «Єретик» побіг подякувати раббі, який зустрів його усмішкою і сказав: «Ти благословенний! Золоті монети тобі приніс пророк Ілля. Заплати борг, а потім вирушай із родиною в Ляйпциґ». Так Гірш став добродієм і поширював славу про Баал Шем Това[94].

Термін «хасид» бере початок від кореня «хесед» — тобто «любов», «милість» — і стосується руху, заснованого в Східній Європі. Позначимо, що два магістральних слова в хасидизмі — хасид і цадик — є водночас іменами Бога. Цікаво, що хасидизм (з давньоєврейської «хасид» означає «благочестивий») як течія в юдаїзмі виникає в першій половині XVIII століття саме на території сучасної України (Волинь, Поділля, Галичина). Спочатку він формувався як опозиційний до рабинства рух, бо ж саме у рабинстві чітко проводилася лінія між вченістю й простацтвом. Але осередок хасидського вчення — уявлення про життя як про могутній і надзвичайний релігійний запал, бодай і екстаз, але ніколи не нарочите теоретизування.

Історія хасидизму починається ще за часів Богдана Хмельницького. Саме в ці роки виринають згадки про таємничих праведників-каббалістів, поодиноких самітників, мастаків молитви і посту. Згодом вони стали купчитися в громади (хеврат хасидим). Білі суботні шати, екстатичні виспіви і танці — це шокувало, але й приваблювало водночас.

Релігійний взірець хасида переходить інтелектуальні рубежі, позаяк їх перекривають релігійні межі. Тому хасиди аж надто подібні на юродивих. Чим більше їм доводиться поневірятися, чим більше їх поносять, тим спокійніше на їхній розбурханій душі. Згідно з ідеалом хасида, він мусить, не ухиляючись, приймати всі образи разом із лихою славою. Юродивий — не ексцентричний пророк, а викривальник. Для раннього хасидизму були притаманні радше риси юродства. Цадик міг бути на вигляд не при собі, але на ділі виявлявся дуже мудрим. Перші хасиди були великими каббалістами й талмудистами одночасно. Щось схоже простежувалося й у традиції кініків, християнському аскетизмі та містицизмі, а також у суфізмі й дзен-буддизмі. Тому не дивно, що важливим моментом розвитку хасидизму стає образ простака.

Незважаючи на те, що вони використовуються майже як синоніми, терміни «шлеміль» (незугарний) і «шлімазл» (невдаха) часто доповнюють один одного в єврейському фольклорі, бо репрезентують фігури простакуватості й ошуканства, спричиняючи щирий і гіркий сміх. Виникнувши в середньовічному фольклорі, обидва персонажі ілюструють блазенство і спосіб подолання важкого становища. Шлеміль і шлімазл є варіаціями образу невинного дурня. Шлеміль згадується в літературі німецького автора Адельберта фон Шамісо, який написав історію про Петера Шлеміля (1814), людину, яка продала свою тінь дияволу в обмін на невичерпний мішок золота. Однією з теорій про походження єврейського шлемеля є казка про чоловіка, який залишив дружину на рік, поїхав у подорож, а повернувшись, думав, що вона народила не від нього. Місцевим рабинам ледве вдалося переконати чоловіка, що дитина таки його. В єврейському