Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник війни зі свиньми 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник війни зі свиньми"

253
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник війни зі свиньми" автора Адольфо Біой Касарес. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 61
Перейти на сторінку:

Проминули Вілья Креспо. Запала мовчанка, ще довша за попередні.

— Мовчимо, — сказав нарешті Рей. — Аревало, про що ти думаєш?

— Так, навіть смішно, — зізнався той. — У мене було неначе видіння.

— Оце зараз?

— Так. Я бачив бездонний колодязь, у який падають люди, тварини та речі.

— І паморочиться в голові, — додав Відаль.

— Так само, як від майбутнього, — продовжив Аревало. — Я уявляю його неначе провалля навспак. На краю ще з’являються нові люди та речі, нібито щоб залишитися, — але й вони теж падають і зникають у порожнечі.

— Бачиш? — запитав Данте. — Старі не такі вже й тупаки. Трапляються навіть розумні.

— За це нас називають сичами, — підтвердив Аревало.

— Свиньми, — виправив Рей.

— Свиньми чи сичами, — відповів Аревало. — Сич — символ філософії. Мудрий, але бридкий.

Вони заїхали на цвинтар Ла-Чакаріта й подалися до каплиці. Після поминальної служби знову сіли в автомобілі; їхній, як завважив Відаль, був третім і останнім у кортежі. Стояла спека. Їхали повільно.

— Відалю, — запитав Аревало, — що ти там розказував про гарну дівчину, котра померла молодою?

— Її звали Селія, — відповів дон Ісідро після короткого замішання. — Я від неї нетямився.

Машина різко загальмувала. По лобовому склі розлізлася велика біла пляма, воно затуманилось і взялося тріщинами. Відаль відчинив дверцята, вийшов подивитися, в чому річ. Довкола панувала незвичайна тиша, начебто зупинився не лише кортеж, а й цілий світ. З першого автомобіля вийшов гість із велетенськими руками, затуляючи ними лице, як у сумній пантомімі. Позад квіткового візка сміялася й танцювала юрба, звивалася, нахилялась і потім рвучко випростувалась. Обличчя гостя з велетенськими руками було, як розгледів Відаль, повите кривавою пеленою. Аж тоді він збагнув, чому так дивно рухаються люди: вони підхоплювали й жбурляли каміння.

— Нас загнали в пастку! — заскімлив Данте. Каміння падало звідусіль.

— Тікайте! — здушено викрикнув хтось.

Єдиного цього слова вистачило, щоб Відаль кинувся навтьоки. Потім він засапався, упав і так дорачкував до якоїсь могили, щоб сховатися за пам’ятником. Лізти по траві й землі було неприємно. Здригаючись, Відаль підвівся, але поруч упали камені — і знову він біг, доки стало сил, а потім ішов, думаючи, що заблукати не мав би, хоча цвинтар якийсь нескінченний. Відчув м’які дрібні удари по спині й потилиці.

То були краплі — важкі та великі краплі. Починався дощ. «Нечистий дощ: зливається з потом», — подумав Відаль. Хапливо, час від часу спотикаючись, він дійшов аж до вулиці Хорхе Ньюбері, а звідти — на проспект Кор’єнтес, по інший бік парку. «Є одне слово, — казав він собі, — одне таке слово…» Надто втомлений, щоби згадувати це слово, Відаль невдовзі все-таки пригадав: «Наруга. Яка наруга». Він вирішив зупинити перше-ліпше таксі, та кілька водіїв промчали повз нього, нібито не помічаючи його знаків. Відаль зайшов у бар.

— Одне холодне пивце та дві скибки яловичини, — замовив він, зіпершись ліктями на шинквас.

— Як забажаєте, сеньйоре, але я вам не раджу, — відповів господар, протираючи ганчіркою сушарку для посуду. — Тут і так дихати нічим.

Щоб не зчиняти скандалу, Відаль подякував і рушив до дверей. «Звісно, цього від нас і чекають, — подумав він. — Щоб ми дозволяли чинити над собою наругу. А як інакше, коли ти старий».

XXVII

Надворі періщила злива. Відаль запитально глянув на свого порадника за шинквасом. Той, очевидно, тільки цього й чекав, бо різким та грубим кивком голови вказав йому на двері. Відаль дійшов до площі Дорреґо, тримаючись попід стінами будинків, тож у нього ледь намокло одне плече. Три-чотири рази він намагався спинити таксі, проте жоден водій не звернув на нього уваги. Відаль почав спускатися в метро, але подумав, що там хтось може не втриматися перед спокусою зіштовхнути його під поїзд. «А найгірше те, що мені ще далеко йти», — подумав він, засмучений власною втомою та знесиленням. Знову вийшов на вулицю і відчув, що одяг від поту й дощу промокає і зсередини, і ззовні. «Добре, що я бодай не старий, — розмірковував він, — бо й від слабшого дощу заробив би двобічну пневмонію чи хронічний бронхіт». Відаль прокашлявся. Автобус № 93 зупинявся біля його будинку, та дон Ісідро не наважився сідати, бо серед пасажирів міг виявитись нападник. Поки Відаль міркував, що єдиний вихід для нього — це немислима піша мандрівка на довжелезну відстань, злива вщухла. Прийнявши це за веління долі, Відаль пустився в свою неосяжну путь. Він уже втратив лік годинам, проведеним без їжі та сну.

Від нападу на проспекті його ще, мабуть, захистять; страшніше буде в тихому завулку, де все проглядається здалеку. Біля вулиці Бонплана на нього повіяв холодний вітер з моря. «Така доля старого телепня, — подумав Відаль, — вберегтися від стількох небезпек і на смерть застудитися». На вулиці Солера він побачив гурт юнаків — може, й сумирних, проте, щоб уникнути зустрічі з ними, Відаль зробив великий гак та перейшов трамвайну колію на Парагвай, побіля винарень. Одного нерівного каменя в бруківці вистачило, щоб він перечепився й упав. Відаль непорушно лежав на землі, тремтячи від утоми.

1 ... 37 38 39 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник війни зі свиньми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник війни зі свиньми"