Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник війни зі свиньми 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник війни зі свиньми"

253
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник війни зі свиньми" автора Адольфо Біой Касарес. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 61
Перейти на сторінку:
сюди небажаним елементам.

— Хто поїде з Несторовим малим? — поцікавився Рей.

— Ми четверо поїдемо разом, — уточнив Данте.

— Це зрозуміло, — прошепотів чи подумав Відаль.

Він востаннє поглянув на самотній дім; неначе вві сні, підійшов до автомобіля й сів, притулившись до шибки, щоб друзі не бачили його непереборного хвилювання, — і раптом, проти своєї волі, промовив дивні слова:

— Із катафалка все здається інакшим.

— А бабці твоїй ковінька, — відповів Данте, який того ранку чув так добре, ніби нарешті придбав слуховий апарат. — Ми ще не в катафалку.

На проспекті Визволителя процесія обминула пам’ятник іспанцям.

— Чорт, я вже такий старий! — вигукнув Аревало. — Розказати, який один із найперших моїх спогадів? Я дивлюся на цей проспект — тоді він ще називався проспектом Альвеара, — як їдуть автомобілі з відкидним верхом та сиреною у формі мідяного змія, чорні таксі з жовтими смугами попід дахом, що нагадують перекинутий кошик. Куди поділися всі ці величні «рено», «іспано-суїзи» та «делоне-бельвілі»?

— Мені казали, що на вулиці Малавія було озеро, — вторуючи йому, ностальгійно підхопив Данте.

— І ще одне перед базилікою Пресвятої Діви Гваделупської, — відповів Аревало.

Надворі й далі теплішало.

— Жахлива спека, — буркнув Відаль, скидаючи пончо.

— Вологість, — пояснив Данте.

— Ви чули про запланований Марш старих? — поцікавився Рей. — Вчасна маніфестація; думаю, буде мати ефект.

— Я тебе прошу, — скривився Аревало. — Ти можеш уявити, що це буде? Дантове пекло. На них визвіриться всеньке місто.

Відаль подумав, що Джимі навмисне покепкував би зі словосполучення «Дантове пекло»; усім цей дотеп давно вже набрид.

— Апокаліптичне видовище, — підтвердив Данте. — Ви все-таки не розумієте. Хіба всі оці жахливі бешкети не знаменують нам кінець світу?

— Кожен старий, — сказав Аревало, — рано чи пізно доходить висновку, що скоро кінець світу. Навіть я сам уже втрачаю терпець…

— Посунься, — буркнув Рей. — І що, ми повинні аплодувати цим недоноскам з їхніми дурощами?

— Принаймні ми, старі, уже втомилися від життя, — озвався Відаль.

— І ти ще казатимеш, наче гонитва за модою у жінок — це не остання крапля? Хіба вона не свідчить про занепад і крах усього? — правив своєї Данте.

Вони їхали проспектом Хуана Б. Хусто, минаючи залізничну станцію «Пасіфіко».

— Старих нема як і захищати, — завважив Аревало. — На їхню користь хіба що сентиментальні доводи: скільки всього зробили вони для нас, у них також є почуття, вони мучаться і так далі. Хто не знає, як лапландці та ескімоси позбуваються стариганів?

— Ти вже це розказував, — нагадав йому Данте.

— Бачите? — астматичним голосом вів далі Аревало. — Ми всі однакові. Ніхто так не нагадує старого, як інший старий: те саме становище, той самий атеросклероз.

— Що? — перепитав Данте. — Коли ти говориш із закритим ротом, я нічого не чую. Дивіться, дивіться! В дитинстві я мешкав у тому кварталі. Тепер наш будинок уже знесли.

Відаль пригадав будинок своїх батьків: патіо, гліцинію та собаку Шпига, трамвай, який ночами тужно скреготів на повороті, а тоді прискорювався й дзеленчав, проминаючи дім.

— А хто не знає, де тут була скотарня? — озвався Аревало. — На вулиці Монтевідео, не доходячи до проспекту Альвеара. А за рогом — стайня.

— Що? — знову перепитав Данте.

— Рею, пам’ятаєш, — запитав Відаль, — як біля твоєї пекарні мешкала столітня бабця?

— Донья Хуана. Коли я почав розширятися, вона ще була жива. Гостинна сеньйора. На її столі ваша креольська кухня мала чим похвалитися. Які пучеро! Які емпанади[23]! Вона й розказала мені все про вашу історію; тоді ще приїздила інфанта Ізабелла, я бачив її в кінному екіпажі. У доньї Хуани були дві онуки: одна бридка, друга гарненька, й обидві ластаті.

— Пілар і Селія, — згадав Відаль. — Гарненька, Селія, померла молодою. Я від неї нетямився.

— Де ті часи, коли ще жінки біля нас упадали? — втрутився Данте.

«Сказати чи не сказати?» — подумав Відаль.

— Вони вже не повернуться, — мовив Рей.

— Дивно було б, якби повернулися, — флегматично завважив Аревало.

— Я й сам не вірю, — зізнався-таки Відаль, — але мене сьогодні домагалися дві жінки. Так-так, мене.

— І що було? — поцікавився Рей.

— Та нічого. Обидві були негарні. «До того ж, — подумав він (але не сказав), — існує Неліда».

— Або, скоріше, просто ти вже застарий, — припустив Данте. — Замолоду ми не переймалися такими дрібницями.

«Це правда», — подумав Відаль.

1 ... 36 37 38 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник війни зі свиньми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник війни зі свиньми"