Читати книгу - "Пригоди Цибуліно"

Вишенька відступив, і повз нього у двері увійшли один за одним усі його друзі: Цибуліно, Редисочка, майстер Виноградинка, кум Гарбуз, адвокат і всі інші.

— Та це ж ціла навала! — скрикнув спантеличений Мандарин.

Це справді було схоже на навалу, і затіяв її сам Вишенька. Після довгих блукань лісом всі наші друзі нарешті зібралися разом і зрозуміли, що всі їхні вороги теж у лісі. Тільки барон і герцог залишалися в замку. Вишенька знав таємний хід до підземелля і запропонував захопити замок, цю ворожу фортецю.

Як ви самі бачили, ця справа вдалася цілком. Герцога вони замкнули в його власній кімнаті і доручили стерегти ганчірникові Квасолі.

А барона покинули самого в льоху, бо ніхто не мав бажання тягти його вгору по сходах.

Коли настав вечір і графський замок оповила темрява, дехто з наших друзів почав тривожитися.

— Що ж ми будемо робити далі? — допитувалася кума [113] Динька. — Не годиться нам довго тут баритися. Є в нас свої домівки, свої турботи…

— А ми і не збираємося лишатися тут назавжди, — відповідав Цибуліно. — Вступимо з ворогом у переговори і зажадаємо для всіх нас тільки одного: волі. І коли побачимо, що нікому з нас не загрожує ніяка небезпека, тоді ми самі підемо з замку.

— Так-то воно так, — згодився Горох, — але як ми будемо захищатися? Оборона такого великого замку — це складна воєнна операція. Для цього необхідно знати воєнні науки — стратегію, тактику, балістику…

— А що воно таке — балістика? — занепокоїлася кума Динька. — Ох, синьйоре адвокате, не лякайте мене такими незрозумілими словами!

Горох трохи позеленів від сорому і сказав:

— Я тільки хочу звернути вашу увагу на те, що в нас немає жодного генерала. А хіба ж можна воювати без генералів?

— Он у лісі зараз не менш сорока генералів, і вони не здатні були нас переловити, — відповів Цибуліно.

— А! Якось-то буде! — буркнув Горох. Від однієї думки про довготривалу облогу, про оборону без генерала — знавця стратегії, тактики, балістики — його кидало то в жар, то в холод.

- І гармат ми не маємо, — обережно вставив своє слово кум Гарбуз.

- І кулеметів не маємо, — додав кум Часник.

- І рушниць не маємо, — додав майстер Виноградинка.

— Матимемо, матимемо все, що потрібно, — заспокоював їх Цибуліно. — Тільки не треба марно хвилюватися. А тепер, по вечері, чому б нам не лягти спати?

Всі полягали спати. На широченному ліжку Апельсина вклалося аж семеро, ще й для восьмого стало б місця. А кум Гарбуз і кум Суниця пішли спати до своєї хатини. Тепер вона стояла у парку біля хвіртки.

Пес Гавкун, якого недавно знов поселили в хатині, зустрів їх непривітно. Але цей собака завжди поважав закони. Тому він визнав, що ця хатина йому не належить, і згодився перейти на ночівлю до своєї старої собачої буди. [114]

Кум Гарбуз умостився біля віконечка, кум Суниця ліг у нього в ногах, і обом було дуже зручно.

— Яка чудова тиха ніч, — мовив кум Суниця. — А он, дивіться, мабуть, ракети пускають…

І справді, принц Лимон звелів пускати над лісом ракети, щоб розважити графинь. Де ж він узяв ракети? А просто звелів прив'язувати по двоє Лимончиків до жерла гармати і палити в небо. Йому дуже подобалося, як Ли-мончики літали в піднебессі.

Нарешті синьйор Помідор не стерпів, наблизився до принца і прошепотів йому на вухо:

— Ваша світлосте! Так ми скоро все військо у небо вистріляємо!

Тоді принц звелів припинити цю розвагу і тільки зітхнув:

— Шкода! А мені це так подобалося!

— Бачите, — сказав кум Гарбуз, виглядаючи у віконечко, — у лісі вже перестали пускати ракети.

Принц Лимон велів перерахувати поліцаїв, що залишилися живими. Треба було з'ясувати, чи вистачить їх для дальшої погоні за втікачами. Залишилося їх ще чимало. Проте довелося відкласти розшуки до ранку.

Принц звелів нап'ясти для графинь розкішний намет, але від збудження Черешні ще довго не могли заснути.

Опівночі синьйор Помідор вийшов прогулятися, щоб хоч трохи заспокоїтися. (Я й забув вам сказати, що від цього безглуздого пускання ракет він вкрай розхвилювався.)

«Ах, яка то дурість — змарнувати на ракети таких молодцюватих Лимончиків!» — думав він.

Ось піднявся Помідор на високий косогір, бо хотів поглянути, чи не запалять втікачі на ніч вогнище. А замість вогнища побачив ясне світло у вікнах замку.

«Мабуть, барон і герцог розважаються, — сердито подумав синьйор Помідор. — Ну, начувайтеся! От тільки переловимо втікачів, розправимося з Цибуліно, треба буде якось викишкати цих дармоїдів».

Помідор дивився на освітлений замок, і з кожною хвилиною його лють все зростала і зростала. [116]

«Ах ви