Читати книгу - "Багряний рейд"

Накинувши хустку на голову, Агата зав’язала її, пішла до дверей, вже на порозі озирнулася.

— Взагалі — бажаю щастя. Миру та любові. Зараз треба разом триматися людям. А нам, бабам, — за мужиків надійних.

Чаю і повидла гостя не торкнулася.

Вчительку забрали за три дні.

Майя сиділа в себе, саме збиралася обідати, принесла з собою закутаний у стару безрукавку невеличкий казанок із заправленим крихтою сала борщем. Побачила у вікно, як під’їхала забрьохана «полуторка», з кузова синхронно зістрибнуло двоє автоматників, з кабіни вибрався високий офіцер у розхристаному шкіряному плащі.

Спершу подумала — до голови чи до них, у міліцейський опорний пункт. Гордієнко саме був у дворі, біля свого мотоцикла, й, побачивши гостей, поквапився до них. Майя чекала — зараз зайдуть. Але трійця, обігнувши будівлю, рушила до школи, Юрій пішов за ними.

За короткий час усі повернулися назад, тепер уже з Агатою. Вона спотикалася на ходу, наче п’яна чи поранена, хустку тримала в лівій руці, правицею марно намагалася застебнути пальто. Надвір висипали діти, серед них Майя побачила і її сина, той тримався позаду всіх і виглядав розгубленим, крутив головою на всі боки. До нього ніхто не підійшов, і матір на очах сина, грубо підштовхнувши знизу, змусили залізти на кузов. Автоматники примостилися поруч із поважним виглядом, ніби конвоюють особливо небезпечного німецького диверсанта. Аж тоді до хлопчика наспіла баба Поля, тутешня прибиральниця, взяла за руку, потягнула за собою. Дитина не хотіла йти, озиралася на вантажівку, яка завозила кудись далеко її маму, і бабі Полі довелося сильно смикнути, аби хлопець пішов за нею.

«Полуторка» рушила. Гордієнко забіг у кабінет, не глянув на Майю, взяв планшет зі столу, вийшов, осідлав мотоцикл. Запустив мотор, рушив навздогін вантажівці.

Провівши поглядом спершу його, потім інших і дочекавшись, поки двір спорожніє, Майя відійшла від вікна й повернулася за стіл, намагаючись зібрати думки докупи. Їй не хотілося думати, що це дійство якось пов’язане з позавчорашньою розмовою. Вона таки вирішила поговорити з Гордієнком, і той легко визнав: так, збирається оформити їхні стосунки, сама ж хотіла, він — чоловік нормальний, порядний, усе розуміє. Такі часи, хочеться мати якусь гарантію, впевненість у завтрашньому дні, облаштований тил. У спробі виміняти кільце Юрій крамоли не бачив, а погрози категорично заперечив.

— То я, мабуть, дуже захопився, так умовляв, — пояснив він. — Голос підвищив, знаєш, є таке зі мною. Робота, часто доводиться на котрогось прикрикнути. А твоя вчителька не так усе зрозуміла.

— Не моя вона зовсім, — знизала плечима Майя. — Міг би мені сказати.

— Про що? Слухай, Майко, я ж здивувати хотів.

— Сюрприз?

— Во-во. Не вийшло. От же ж… А могла й не скаржитись.

— Агату можна зрозуміти, я думаю.

— Та можна. — Юрій розвів руками. — Трясеться над скарбом, наче той Кощій із казки Пушкіна, в школі вчили. Знаєш, той, котрий над золотом чахне.

— Погане порівняння, товаришу дільничний. Жінка в чужому місці, нема на кого обпертися. Нема нічого дивного, що так усе сприймає.

— Ти нормально сприйняла? Розібралися?

— Ти ніби пояснив.

— Ніби?

— Пояснив, — остаточно визнала Майя.

— Ось і добре. Знаєш… пішла вона, вчителька наша. Ну її.

— Грубувато. Але правильно.

На тому скінчили, й наступного дня Майя про ту розмову забула. Тепер категорично відкидала будь-який зв’язок між нею й раптовим арештом Агати Колпакової. Обговорювати такі речі давно не було заведено, і до кінця дня всі, з ким Майя бачилася, старанно обходили новину. Зрештою вона готова була повірити: нічого не сталося, хіба непорозуміння, і вранці навчання в школі почнеться, як звичайно. Тим не менше, дочекавшись пізнього повернення Юрія, запитала, щойно він переступив поріг:

— У чому справа? Що з учителькою?

Гордієнко скинув шинель, почепив на цвях, але лишився в кашкеті. Коли ступив до неї, Майя вловила легкий запах самогону. Якщо зараз зробить так, як вона підозрює, все ясно: не пригубив із колегами, а набрався добряче.

Знявши кашкета, Юрій надів його Майї на голову.

Все ясно.

— Так що з Агатою? — повторила вона, віддавши йому кашкета.

Гордієнко глибоко зітхнув і видихнув густий неприємний сивушний вихлоп.

— Є сигнал на громадянку Колпакову.

— Ти святкував її викриття?

— Ніхто нічого не святкував. Так, посиділи.

— І в такому стані ганяєш уночі. Ще не оженився, а вже хочеш зробити вдовою.

— Одружимось. На Покрову.

— Щось раніше не зважав на церковні свята.

— Яке воно церковне? Наше, — Юрій гикнув, обсмикнув кітель. — Слухай, Майко, давай не будемо зараз про вчительку