Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » В Багдаді все спокійно 📚 - Українською

Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

658
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В Багдаді все спокійно" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 103
Перейти на сторінку:
при місяці вповні.

- Перепрошую, юначе, ваше прізвище часом не Бездомний? Іван?

- На жаль, ні. Але Булгакова у нас на філософському факультеті читали старанніше, ніж Карла Маркса. Та про це - іншим разом. А поки що - поясніть мені, що ви, як професіонал, робите, коли «швидка допомога» привозить до вас неіснуючих неповнолітніх наркоманів?

- Що робимо! Липу! Є таке популярне в певних колах дерево. Вигадуємо який-небудь «реактивний психоз на тлі пубертатних змін у психіці». А самі потихеньку лікуємо класичну наркозалежність! Та все одно надаремна праця.

- Ви конкретно про що?

- Я конкретно про те, що ви пропонуєте і що ми без вас робимо. Практично всі, кого ми досі витягали з того світу, рано чи пізно втрапляли до нас знову.

- А винятки є?

- Є. Коли вони помирали від передозування до приїзду «швидкої». Тоді вони псували статистику не нам, а нашим колегам з моргу на Оранжерейній. Криком про це треба кричати, криком! А нам не дають. Самі мовчать та іншим пельки затикають.

- Шановний лікарю, скажу вам відверто: якби всі, кому треба кричати криком, робили це без перешкод, то начальство не чуло би милих їхньому серцю бадьорих маршів на взірець: «Наш паровоз, вперед лети, зупинка у комуні!…»

«Головний над психами» скрушно похитав головою і вимовив не мені, а комусь там неіснуючому, що приліпився до стелі:

- Зі стану перманентного незадоволення довкіллям, характерного для млявотекучої шизофренії, пацієнт швидко перейшов у стадію маніакально-агресивного психозу з активним неприйняттям моральних і соціальних норм оточуючого середовища…

Я відвзаємнив:

- І вам, лікарю, хай Бог здоров’я дасть. То ми домовилися? Спасибі!

І вже від дверей поцікавився:

- Портретик - роботи Врубеля?

- Врубеля. Тільки не справжнього, а пацієнта, котрий себе Врубелем вважав.

- А за що ж його, сердешного?

- За полотно «Шабаш на Лисій горі». Хтось додивився, що головний нечистий, котрий із голими відьмочками розважається, хоч і з рогами та копитами замість ніг, але ну дуже схожий на генерального секретаря однієї комуністичної партії однієї великої держави. А відьмочки теж себе пізнали! І що найсмішніше - на виставці… цих нам теж лікувати довелося.

- Талант, лікарю, то, звиняйте, не дуля в кишені. Не сховаєш… до речі, цуцики на портреті мені теж когось нагадують. А головне - кількість. У нас у політбюро теж дванадцять «друзів людини».

- А до речі, до речі, товаришу капітан Сирота… Олексій Михайлович. Забув спитати про сутню дрібницю: чого це раптом міліція так жваво кинулась опікуватися наркоманами, особливо неповнолітніми?

- Аби не зіпсувати статистику по особливо жорстоким убивствам.

На тому й розійшлися. Весела у нас, однак, робота.


13.

З однополчанами покійного Дембеля склалося серединка на половинку. Перший же з них, до кого я навідався особисто, до розв’язання справи нас не наблизив, але кілька цікавих деталей повідомив:

- Хитрий був земеля, дуже хитрий. Як тільки зрозумів, що служба - то не мед, одразу почав шукати теплого місця.

- Ну, в Туркестані з теплим місцем, здається, не проблема.

- Не кажіть! Взимку, наприклад, вдень плюс двадцять п’ять, а вночі близько нуля. І вітер на додачу. Повірите - на постах у кожухах стояли, а мерзли, як цуцики. От наш земляк прилаштувався - санітаром у медчастині.

- Так він же, здається, ніякої медичної освіти не мав. В КПІ чи то на інженера, чи то на хіміка вчився.

- Либонь таки на хіміка, бо одразу схімічив, де вигідніше. Ні, звичайно, унітази хлоркою мити і судна з-під хворих виносити не дуже весело. Але він пригрівся і прилаштувався. Навіть у казармі не ночував, а у своїй медчастині на кушетці.

- Дружив із кимсь?

- Киян маєте на увазі? Та ні, ми ж служили, а він сачкував. От ви мене про нього запитали, про цього земляка, а я сиджу і пригадую: а як же він виглядав? Бачите, півроку не пройшло, а вже з пам’яті стерлося. В казармі у нього друзів не було, це точно. Та він у санчастині жив, а в казармі - тільки койка застелена і порожня тумбочка.

- А в медчастині з кимсь товаришував?

- Служив там ще один киянин. Фельдшером. Але той нас до себе не підпускав. Не те щоб гидував, але дистанцію визначав - раз і назавжди. Старший од нашого призову був на три роки. Кажуть, до армії з медінституту втрапив - за якісь там гріхи виключили. Ходив у офіцерському ха-бе і хромових чоботях. Фактично командував усією медициною. Бо майор тільки в карти з офіцерами грав і горілку пив.

- А де він зараз, цей фельдшер, не знаєте?

- А у нас дороги одразу після армії розійшлися. Ми в Київ, додому, а він у Ленінград - до військово-медичної академії поступати. Йому майор разом із командиром частини таку характеристику написали - хоч у космонавти!

- Наші пішли вгору, як сказав циган, коли дізнався, що всіх його друзів-конокрадів трудове селянство вздовж дороги на стовпах повісило. А до речі, за що цього

1 ... 37 38 39 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В Багдаді все спокійно"