Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » В Багдаді все спокійно 📚 - Українською

Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В Багдаді все спокійно" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 103
Перейти на сторінку:
вашого санітара під кінець служби з теплої кушетки зігнали?

- Та ви, напевне, краще за нас знаєте. У щось він там вляпався, бо вилетів одномоментно - в караульний взвод батареї управління. Отам він за останні півроку й попробував служби - по зав’язку. Автомат на руках, як дитину, носив. Бо плече і шию ременем у кров постирав. Самі розумієте, що таке Туркво: спека, спрага, піт, пісок і вітер.

- Скуштував, кажете, служби?

- Не скуштував - переїв! Хоч на самкінець, але нажерся по зав’язку. Ви не повірите, але йому за півгодини до дембеля наші «діди»-земляки в сортирі востаннє хайло чистили. Сам бачив!

- Чого ж, повірю. Знацця, допік. Хоча згоден з вами - на таке треба мати талант.

Я вже обдумував запит до ленінградської військово-медичної академії стосовно зняття свідчень зі слухача такого-то по такій-то кримінальній справі. Аж тут з’ясувалося, що чесним щастить. Замість долати ази військово-польової хірургії у старовинних мало не петровського часу стінах «альма матер», колишній фельдшер сидів удома, у Києві на квартирі, де жив з батьками, і пив горілку у найкращій для прогресуючого алкоголіка компанії - сам із собою. Був він у цивільному і в кепському настрої.

Перші півгодини спілкування я відбивав активні намагання екс-медика налити мені якщо не штрафну, то бодай нещасних «двісті грам за знайомство». Зрештою, господар втомився, а я потихеньку перейшов до суті справи:

- З якого приводу банкет? І чому в такому обмеженому колі?

- Це не банкет, старий! Це поминки!

- Вибачай, не знав. А хто помер?…

- Світла мрія одного ідіота повернутись у медицину в офіцерській парадній формі та ще й верхи на білому коні. Ідіот перед тобою, світла мрія - в сортирі військово-медичної академії.

- Зрізалися на екзаменах?

- До іспитів навіть не дійшло. Виявляється, я в «чорному списку». Тож навіть характеристика з Туркво не допомогла. Сказали, що радянський солдат - він хоч і у формі, і служить виключно за статутами, але по природі своїй залишається людиною. І віддавати його в руки таких горе-ескулапів, як я - негуманно.

- І все? Ніякої надії?

- Ні, не все. Це ж Ленінград, точніше, - Пітер! Там же всі інтелігенти. І в академії теж. Порадили спробувати щастя у ветеринарній медицині. Бо на неї дія «вовчого квитка», виписаного міністерством охорони здоров’я, не поширюється. Вип’єш, колего? Ні? То я сам… цокатися не будемо. Поминки, розумієш.

- Не будемо. А до речі, за що з тобою так… жорстоко?

- Заздрість, колего. Виключно чорна заздрість. Я оцими от руками… бачиш - і досі не дрижать… в гуртожитку на звичайнісінькому столі підручними засобами аборти колежанкам робив! І жодної скарги, жодного проколу, жодних ускладнень! Не повіриш - вони потім заміж виходили і дітей народжували. І що? Яка нагорода?

- А яка?

- Чорна невдячність. Я їх, паскуд, з-під удару виводив, бо ж оті колежанки не від мене вагітніли, а від них. А вони мене - суко-падли і мухо-бляхи - на викинштейн і в армію! За що, от ти мені скажи, за що? Я ще два роки за майора всю больничку тягнув і паралельно його дружину, стару корову, сам розумієш… За що?

- Либонь за характеристику.

- Я тобі казав, куди мені ту характеристику в Пітері встромили? І куди мене послали? У ветеринарну академію.

- Так в академію ж. Чим там погано? Пацієнти не скаржаться, доносів у здороввідділ не пишуть. Як щось не вийшло - то спокійненько кажеш: доріжте його, щоб не мучилось. Клас!

- Кому клас, а мені, вважай, усе наступне життя - суцільна іксня. Тобі налити?

- Налити. Але при одній умові. Якщо розкажеш мені про свого земляка-санітара, котрий тебе з майором під кінець служби підставив.

- Про оцього?… Слухай, старий, ти геній! Це ж воно, либонь, на мене в академію накапало. За те, що я його в караульні вигнав. Він же у мене по палатам таким дідом ходив - хоч куди! А тут на тобі - кроком руш! - в сторожі. Діда… ги-ги…

- Так що ж він такого наробив?

- Я його, вважай, двічі врятував. Перший раз, коли після карантину санітаром до себе забрав. Він же не мужик був, а баришня в штанах. Його би в казармі діди за місяць або до самострілу, або до дезертирства довели б. До речі, куди у нас в Туркво тікати було? Навкруг самі військові. З цивільних тільки корейці. Адміністративно-переселені, чув про таких?

- Звичайно. Їх із Далекого Сходу після війни вивозили.

- Так ото ж! Хоча я й досі не розумію, за що корейцям така кара. Народ сумирний, працьовитий. Ніхто ні каменя в спину не кине, не кажучи вже про ножа… Щоправда, гашишем бавилися. Але виключно задля торгівлі. У них там у Азії це… ну, як у нас… не скажу, як самогон, але таки поширене. До речі, через оцей гашиш мій санітар і погорів. Я тобі ще не розказував?

- Ще ні. Але цікаво було би дізнатися.

- Я ж тобі казав - він не мужик. Що тобі ще треба? В казармі не спиш, на плацу не маршируєш, в караул не ходиш, навколо тиша, спокій і мухи не кусають. Майже… Лежи, рахуй дні до дембеля, читай пресу. Ну там - бачки з їдлом приніс-виніс, клістир поставив, «вутку» подав, підлогу підмів-помив, але хіба це служба, скажи?

1 ... 38 39 40 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В Багдаді все спокійно"