Читати книгу - "Балакучий згорток"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, — сказав Папуга, — це був я. Вітаю, Дез!
— Ага, — холодно промовила Дездемона. — Ага, то це ти, Папуго. Я просто вражена, що бачу тебе знову! Між іншим, я попросила б не називати мене в такий грубий, вульгарний спосіб, себто Дез. Мене звати Дездемоною, і я буду вдячна, якщо ти користуватимешся цим ім’ям.
— Гаразд! — відгукнувся Папуга. — Дозвольте мені вас познайомити: Пенелопа, Пітер, Саймон — панна Дездемона Вільямсон Сміт-Сміт-Браун, Головна Русалка.
Русалка сперлася своїми масивними руками на борт, аж човен нахилився під небезпечним кутом, і кожному по черзі граційно потисла руку.
— Надзвичайно приємно познайомитися, запевняю вас, — сказала Дездемона і затріпотіла віями. — Які симпатичні хлопчики, яка гарнесенька дівчинка. Звичайно, вам конче бракує хвостів, але не переймайтеся — ви ж бо не винні. Наважуся припустити: зважаючи на імена, у ваших жилах тече блакитна кров, хіба не так?
— Ні-ні, я так не думаю, — відповіла Пенелопа. — Я думаю, що кров у нас червона.
— Шкода, — сказала Дездемона, — але всі не можуть мати блакитну кров. Хоча я підозрюю, що ви вельми тісно споріднені зі всілякими герцогами і герцогинями, та ще й із лордами — по родинній лінії, поза сумнівом, я впевнена. Я бачу це з ваших облич, аристократичних, не інакше.
— Ні, тут я теж не можу погодитись, — вибачалася й далі Пенелопа.
— А я, наприклад, упевнена, що досить тільки добре пошукати — й знатні предки тут як тут, — сказала Дездемона. — Приміром, візьміть хоч би й мене. Ну, відразу ж скажете, що я зі шляхетного роду, чи не так? Це щось таке… Воно проглядає у величі постави, ось. Але, слід зауважити, що такими речами негоже тицяти всім під ніс, бо можуть подумати, що ти якийсь сноб. Ні, лише вміння гідно триматися в товаристві, лише аристократичні манери підкажуть людям, хто ти, словом, дадуть усім зрозуміти, що ти стоїш на голову вище від решти.
— Так і є, — погодилась Пенелопа, ледве стримуючи посмішку.
— Уся моя родина шляхетного походження, з обох боків, — вела далі Дездемона. — О, ще й якого шляхетного! Ви знаєте, одній моїй тітоньці, дружині мого дядька, помахав рукою сам Христофор Колумб! А одна кузина сестри дядька мого татуся — вона, кажуть, багато років отримувала листи не від кого іншого, як від самого лорда Нельсона — дуже палкі листи любовного змісту.
— Справді? — чемно здивувалася Пенелопа.
— Авжеж! — переконано підтвердила Дездемона. — А ще ж… брат матері мого дядька, знаєте, не той, що брав участь у боях Армади, а той…
— Слухай-но, Дез, — нетерпляче перебив Папуга. — Може, ми б відклали історію твого сімейства до іншого разу?
— Мій любий Папуго, — з гідністю відповіла Дездемона, — вибач, будь ласка, якщо я надокучаю тобі розповідями про своє шляхетне походження. Мені дуже рідко випадає нагода поспілкуватися з людьми вихованими та витонченими, як ти сам добре знаєш, і я впевнена, що їм це також цікаво, але навіть якщо їм і не цікаво, то вони надто добре виховані, щоб сказати про це, на відміну від тебе. Ти поводишся, ніби якийсь покидьок.
— Чого ж, я зовсім не від того, щоб послухати про твою рідню, — бадьоро відгукнувся Папуга. — Але просто зараз ми страшенно поспішаємо, а ці водорості й так нас дуже затримали. Може, ти б гукнула кількох своїх подружок, аби прорубати нам дорогу і трохи нас підштовхнути? Тут вирішується питання життя і смерті, любонько, інакше ми б тебе не потривожили.
— Добре, — погодилася Дездемона, — раз ви вже в такій скруті, я, звичайно, попитаю у юних панночок, чи не бажають вони посприяти вам. Однак я була б дуже рада, якби ти називав мене моїм справжнім ім’ям, а не якоюсь там «любонькою» чи іншим огидним фамільярним прізвиськом. Ми, русалки доброго роду, дуже дбаємо про своє добре ім’я. Всілякі фамільярні звертання можуть привести до того, що люди подумають, ніби ми з тобою у ближчих стосунках, аніж насправді.
— Гаразд, панночко Вільямсон Сміт-Сміт-Браун, — роздратовано сказав Папуга. — Все, що хочеш, але тільки рятуй нас, прошу!
— Який же дехто невихований, — сказала Дездемона Пенелопі на вухо. — Не те що ми з вами, — вона подарувала Пітерові і Саймонові осяйну усмішку, помахала пухкою рукою, опустилася назад у водорості й зникла майже безгучно.
— А хай йому грець! — нервово вигукнув Папуга, дістав з-під крила годинник і пильно подивився на нього. — Ми запізнюємось на три години. А це означає, що нам доведеться добряче налягти на весла, коли нарешті виборсаємося звідси. Ми ніколи не припускали чогось такого в наших планах.
Невдовзі Дездемона знову виринула побіля човна, а з нею ще вісім русалок приблизно її віку та комплекції. Кілька з них мали пшеничні коси, як Дездемона, в інших було червоне волосся, а ще дехто, в кого коси були зроду, очевидно, білими, пофарбувався в яскраво-синє.
— Юні панночки, — промовила Дездемона своїм глибоким хрипкуватим голосом, — я знаю, ви згодні зі мною, що для нас велика честь приймати у себе осіб, чиє високе походження не поступається нашому. Я впевнена, що промовлятиму й від вашого імені, коли скажу «Ласкаво просимо!» освіченому та шляхетному товариству панни Пенелопи з її кузенами, лордами й так далі, й таке інше.
— Агов, — раптом озвався Етельред, — а коли згадають про мене?
— Про тебе? А що про тебе? — спитала Дездемона.
— Як це що? Я — польський граф, отакої! — проголосив Етельред. — Я веду свій родовід зі старовинної прославленої графської сім’ї, це вам не абищо.
— Ти? — здивувалася Дездемона. — Щось ти не дуже схожий на графа.
— Так і є, — відповів Етельред. — Мене підмінили в колисці, уявляєте?
— Пробач, будь ласка, — сказала Дездемона, — але ти розмовляєш не так, як личить графові.
— Це тому, що мене врятувала і вигодувала одна старенька пані як свого рідного сина, — пояснив Етельред. — Вона
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Балакучий згорток», після закриття браузера.