Читати книгу - "Українець, який відмовився бути бідним"

Можливо, щось у тому диктувалося ностальгією, але все списувати на неї не можна. Не вистачало розважливості, вміння порівняти, що надійніше, була й самовпевненість: ми краще знаємо, якими треба споруджувати наші житла. Була віра: досвід наших батьків і дідів – непорушний закон, бо тільки в ньому – незаперечна мудрість.

Треба було чимало часу, аби наші земляки допевнилися: необхідно перейняти зразки тутешньої архітектури. І вони почали вибудовувати «аngliкі» – хати, якими так пишаються сьогодні, показуючи просторі підвали (їх тут називають пивницями), де часом вільно можна влаштовувати бенкети на кількадесят осіб, просторі вітальні чи затишні спальні кімнати.

По-своєму характерними в українців були й принципи добору землі для господарювання. На їхню думку, найкращі території – з лісом і водою. І вони часом уперто відмовлялися від тих 160 акрів добрих, справді врожайних ґрунтів, що їм пропонував уряд. Прагнули такого ж краєвиду навколо себе, як, наприклад, у їхніх Карпатах. Лірика ця зворушує до глибини душі. Прагматика дивує. Прагматик намагається переконати українців: дерево росте на камені, земля тут не втягує воду – он стільки мочарів кругом…

Але наші земляки й слухати нічого такого не хотіли. Своєю впертістю запрограмовували собі тяжку, часто непродуктивну працю й бідність. Так жили й трудилися їхні діди й батьки в рідному краю. Таке життя обирали тут собі й вони.

Ставили перед собою труднощі в  боротьбі за існування і там, де їх можна було оминути. І ця консервативність - невід'ємний складник нашої ментальності.

Нещодавно група письменників з України їздила до українців Пряшівщини. Чимало гірких скарг довелося там почути – немає змоги відкривати національні школи, садочки, тяжко утримувати українські періодичні видання, зрештою, важко вести й громадську роботу поміж українства Словаччини, бо немає відповідних коштів.

Отже, немає коштів – немає нічого.

І як тут не згадати пристрасний Яциків імператив: «Будьмо багатими!»

Справді, був би на Пряшівщині хоч один підприємець калібру Петра Яцика, то й зовсім інакше велося б у цьому розумінні тамтешнім українцям. Гадаю, проблема коштів для шкіл чи садочків не стояла б так гостро.

Ні, Яцик не сакралізує підприємництво чи багатство. Він просто нагадує: шлях до багатства пролягає через успішний бізнес, знання свого діла і наполегливу працю, а багатство потрібне для того, щоб можна було здійснювати стратегічні для буття нації завдання. Щоб мати силу, за його дефініціями: ту силу, яка забезпечує повноцінне й прихищене від багатьох прикрих несподіванок існування краси.

Багата людина, якщо вона має національну свідомість рівня Петра Яцика, якщо готова на такі ж пожертви, стає не просто добротворцем для своїх земляків, а справді чимось подібним до людського еквівалента національних скарбів. Адже з їхнього багатства і складається багатство нації. Немає таких людей на тій же Пряшівщині – немає і надій, що в цьому нужденному українському анклаві найближчим часом легко розквітне все те, що засвідчує високий рівень національної самосвідомості й культури.

Наша фальшива соціалістична цнотливість довгими десятиліттями привчала нас (бодай позірно) бридитися самим словом «гроші». Але все в цьому недосконалому світі коштує грошей (і великих!). Отже, за все треба платити. А якщо в кишенях гуляє вітер? З гіркотою доводиться констатувати, що можливості самого ентузіазму–навіть найсамовідданішого, найбуреломнішого – дуже й дуже обмежені. А от якщо його помножити на гроші – гори можна перевернути. Ентузіазму нам здебільшого не позичати. А за грошима йдемо до Яцика. Однак у нього на все не вистачить. Іншого ж Яцика поблизу щось не видно.

Лишається втішатися патріотичним ентузіазмом, якому відводиться роль наріжного каменя в філософії вбогих.

Високий рівень життя в Америці з'явився не завдяки кліматичним особливостям. І не вчені, не церковники, не політики самотужки його забезпечили. Була сума колективних зусиль виробників, які дають набагато більше, аніж це потрібно тільки їм для їхнього життя. Це переважною більшістю люди без докторських дипломів. Але ті люди вміють і працювати, й думати. Такі люди, як, наприклад, Едісон, Форд, Вітлей, Карнегі.

Так, ми повинні творити наше духовне життя. Але не забуваймо: Бог створив людину з глини, а вже тоді вдихнув у неї дух. На світ з'явилася гармонія матерії і духу. А ми хочемо тільки духу. Бачте, ми настільки великі ідеалісти, що до матерії не можемо опуститися. От нам і бракує дорогоцінної рівноваги, чуття земного тяжіння, щоб устояти на ногах…

Яцик наполягає: ми – жертва власних ілюзій, продукт нами ж придуманого про себе міфа, в якому врочисто сяють слова: «Ми – найкращі в світі, найрозумніші, найздібніші, найпрацелюбніші…»

Яцик закликає: час спокійно, тверезо, а ще краще -нещадно самокритично глянути на себе. Чеснот наших од того не поменшає і навіть навпаки – додасться. А при цьому, може, зменшиться кількість наших романтичних збочень. Зізнатися собі в своїх слабкощах – не слабкість, не поразка, а мужність.

Найбільшим ідеалом у державобудуванні й одним із найвидатніших умів української нації для Яцика є В'ячеслав Липинський.

В'ЯЧЕСЛАВЛИПИНСЬКИЙ:

«Надмірною чутливістю (при пропорційно заслабій волі та інтелігентності) пояснюється наша легка запальність і скоре охолоджування; пояснюється теж дражливість на дрібниці і

З президентом Л. Кучмою у Нью-Йорку. 1996 р.

байдужість до дійсно важливих речей, яких розрізняти від дрібниць не вміємо. Всі наші одушевлення зі слізьми, молитвами і «всенародними» співами – проходять так само скоро і несподівано, як вони й появляються. Виявити наше хотіння в ясній і тривалій ідеї та закріпити його тривалою, довгою, організованою, послідовною і розумною працею нам трудно тому, що увага наша, не керована віжками волі й розуму, ввесь час розпорошується під впливом нових емоціональних подражнень, які нищать попередні. Досить, напр., подражнити чиюсь дрібну амбіцію або дрібне хотіння, щоб він, під впливом цього дрібного подражнення, забув про ідеали та хотіння, вирішальні іноді для буття всієї нації. При таких умовах політика як умілість організовувати й здійснювати розумом та волею певні сталі хотіння та