Читати книгу - "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

Біллі відчинив двері, однак оголосив не те ім’я, яке ми сподівалися почути. Містер Марлоу Бейтс був незнайомий нам обом. Він виявився худорлявим нервовим чоловічком з переляканими очима й гарячковими, непевними рухами,- на мій професійний погляд, він перебував на межі нервового розладу.

- Ви, здається, чимось схвильовані, містере Бейтсе,- мовив Холмс.- Сідайте, будь ласка. Боюся, що не зможу приділити вам багато часу, бо об одинадцятій у мене побачення.

- Я знаю,- видихнув відвідувач; він вистрілював короткі речення, немовби йому бракувало повітря.- Сюди йде містер Ґібсон. Містер Ґібсон - мій хазяїн. Я управитель у його маєтку. Містере Холмсе, це негідник, справжнісінький негідник!

- Це вже занадто, містере Бейтсе.

- Я змушений так говорити, містере Холмсе, бо в мене обмаль часу. Я не хочу, щоб він побачив мене у вас, нізащо в світі! Він от-от надійде. З певних причин я не зміг прийти раніше. Його секретар, містер Ферґюсон, лише сьогодні вранці розповів мені, що містер Ґібсон має з вами побачитись.

- То ви його управитель?

- Я подав заяву про звільнення. За два тижні я здихаюся цього клятого рабства. Це важка людина, містере Холмсе, важка в усьому. Оте його добродійництво - тільки ширма, що ховає підлі вчинки. Дружина стала найголовнішою його жертвою. Він був жорстокий з нею - так, сер, дуже жорстокий! Не знаю, як її спіткала смерть, але я певен, що це він перетворив її життя на пекло. Вона була чистісінька креолка, бразилійка, про що ви, мабуть, знаєте.

- Ні, я це якось проминув.

- Креолка з народження й креолка за натурою. Дитина сонця й пристрасті. Вона кохала його, як можуть кохати лише такі жінки; але коли краса її зів’яла,- а вона, кажуть, колись була красунею,- ніщо вже не вабило чоловіка до неї. Ми всі її любили, співчували їй і ненавиділи його за те, як він поводився з нею. Але він хитрий і вміє викликати довіру. Це все, що я хотів сказати вам. Не судіть про нього з того, який він є зовні. Дивіться глибше. А тепер я піду. Ні, ні, не затримуйте мене! Він зараз прийде.

Перелякано позирнувши на годинник, наш дивний відвідувач прожогом вилетів з кімнати й зник.

- Ну, ну! - мовив Холмс, трохи помовчавши.- Бачу, що в містера Ґібсона дуже «віддані» помічники. Проте це попередження може бути для нас корисним. А тепер зачекаймо на самого хазяїна.

Точно в призначену годину на сходах почулися важкі кроки, і славетний мільйонер переступив поріг нашої кімнати. Поглянувши на нього, я зрозумів, чому він викликав страх і відразу в управителя, й причину тих проклять, якими обкладали його комерційні суперники. Якби я був скульптором і захотів відтворити образ людини з залізними нервами та жорстокою вдачею, що досягла великих успіхів, то обрав би за натурника містера Нейла Ґібсона. Його висока, худорлява постать свідчила про жадібність і зажерливість: такий собі Авраам Лінкольн, що спрямував свої зусилля до негідної мети,- ось як можна було б окреслити цю людину. Обличчя його, немовби вирізьблене з граніту, тверде, нещадне, було пооране глибокими зморшками - слідами колишнього бурхливого життя. Холодні сірі очі, які підступно блищали з-під кошлатих брів, оглянули кожного з нас по черзі. Коли Холмс назвав моє ім’я, він недбало вклонився, потім владним рухом хазяїна підсунув стілець до столу мого друга й сів, майже торкаючись його своїми худими колінами.

- Дозвольте мені одразу сказати, містере Холмсе,- почав він,- що гроші в даному разі для мене - ніщо. Можете хоч топити ними, якщо це допоможе вам з’ясувати істину. Ця жінка невинна й має бути виправдана, і зробити це повинні ви. Назвіть вашу ціну!

- Розмір мого гонорару постійний,- холодно мовив Холмс.- Я його не змінюю, крім тих випадків, коли зовсім не беру його.

- Ну, якщо долари не мають для вас значення, подумайте про славу. Коли ви це зробите, всі газети в Англії й в Америці прославлять вас. Про вас говоритимуть на обох континентах.

- Дякую, містере Ґібсоне. Однак я не думаю, що мені потрібен такий розголос. Може, це здивує вас, але я волію працювати тихо, й такі загадки приваблюють мене лише самі по собі. Та ми гайнуємо час. Звернімося краще до фактів.

- Гадаю, що найголовніше відоме вам з газетних повідомлень. Не знаю, чи зможу додати щось таке, що вам допомогло б. Але якщо ви хочете, щоб я прояснив деякі подробиці, то будь ласка.

- Дякую. Мене цікавить лише одна річ.

- Що саме?

- Ваші справжні стосунки з міс Данбер.

«Золотий король», злякано здригнувшись, підскочив на стільці. Потім до нього знову повернувся незворушний спокій:

- Мабуть, це ваше право, й навіть, може, обов’язок - питати про такі речі, містере Холмсе.

- Що ж, згоден,- відповів Холмс.

- Тоді я можу вас запевнити, що наші стосунки нічим не відрізняються від звичайних відносин господаря з молодою леді, з якою він ніколи не розмовляє і яку бачить лише в товаристві своїх дітей.

Холмс підвівся зі стільця.

- Я досить заклопотана людина, містере Ґібсоне,- сказав він,- і не маю ні часу, ні бажання вести порожні балачки. До побачення.

Наш відвідувач теж підвівся: його довготелеса постать височіла тепер над Холмсом, наче вежа. Його очі під кошлатими бровами люто спалахнули, бліді щоки залив легкий рум’янець.

- Що це, в біса, означає, містере Холмсе? Ви відмовляєтесь від цієї справи?

- Так, містере Ґібсоне, відмовляюся принаймні від вас. Гадаю, я висловився цілком ясно.

- Аж занадто ясно, але що криється за вашими словами? Хочете набити собі ціну, боїтеся взятися до роботи, чи що? Я маю право зажадати пояснень.

- Звичайно, маєте,- мовив Холмс,- і я вам поясню. Справа ця вельми заплутана й без того, щоб ускладнювати її ще й хибною інформацією.

- Ви хочете сказати, що я брешу?

- Ну, я намагався