Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Неможливий романс, Мартіна Зоріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Неможливий романс" автора Мартіна Зоріна. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 88
Перейти на сторінку:
Розділ 18

/Ярослав/

 

Закохатися можна не лише з першого погляду, а й з другого, третього, десятого...

 

Реальність впала горою каміння на мою голову й оглушила. Всі звуки в всесвіті притихли, зникли, а час, здавалося, зупинився, завмер. Серце калатало так гучно та несамовито, що його відлуння прострілювало скроні й ламало ребра.

Я отетерів, побачивши красуню з ліфта. Протер долонею очі й знову глянув на дівчину, аби впевнитись, що мене не спіткала доля вразливих та слабких, і я не марю. А Катерина не встигла підсипати мені якогось чар-зілля до келиха, поки я відвідував вбиральню, а зілля візьми та й спрацюй по-іншому. По-чаклунськи підступно.

 Я не поспішав повертатись до Катерини, що досі чекала мене за столиком(я не сподівався, що вона так просто дасть спокій), й продовжував споглядати, як віддаляється силует красуні Челсі. Якесь дике розчарування з’явилося у душі через те, що я відволікся на мить й не зумів зупинити її. Не встиг вхопити за руку, притиснути до себе й накинутися на її привабливі пухкі губи голодним поцілунком... «Стоп, Ярослав! Схаменися!»

Тіло напружилося і я рефлекторно стиснув кулаки, рівномірно видихаючи розпечене повітря довкола. Зціпив зуби. Дідько!

Сам диявол привів мене сюди, не інакше. І насміхається зараз, демонструючи те від чого, виявляється, мене скручує у баранячий ріг та ламає, ріже. Не знав, що можна відчувати щось подібне до майже не  знайомої дівчини, фактично — чужої дружини. Здається, це називають ревнощами.

Чоловічі руки міцно притискали тендітне тіло Челсі, обхопивши її за талію. Вони рухалися в ритмі легкої повільної музики, що лилася з-під вмілих рук музикантів. Оркестр, щоб його! Танцювальний майданчик був заповнений гостями ресторану, звідусіль лунав сміх та радість. А в мені відбувалося істинне виверження вулкану, подібного до Везувію, котрий нещадно знищив прекрасні Помпеї. Лава розтікалася по венах, спалюючи все на своєму шляху. Я божеволів, мало не дуріючи від думки, що вона — не моя. І нащо я тільки сподівався? Адже сподівався, десь дуже глибоко в душі.

— То, як ти кажеш звати цього боксера? — повільно повернувши голову у бік Маріелли, запитав, намагаючись щосили сховати роздратування.

Колишня коханка розщедрилася на соковиту посмішку й з придихом проговорила:

— Владислав Макаров, — вона зітхнула, й схилила голову на бік, — зірка міжнародного масштабу, між іншим.

— Та невже? — Я торкнувся руками зашморгу на шиї та послабив його. Чомусь в мить стало спекотно у залі, — Я про нього ніколи не чув.

Маріелла з подивом глянула на мене й розсміялася. Її сміх був щирий та пробирався у душу, заражав своєю чистотою. Я мимоволі згадав, чому колись зустрічався з нею. Мила дівчина, приємна та на жаль занадто наївна. Розійшлися мирно, по-дружньому.

— Можливо це тому, Ярику, що ти багато працюєш.

«Ярику...» — повторив подумки, хмикнувши. Тільки Маріелла могла так називати майже сорокарічного мужика й думати, що це нормально. Наївна, їй-богу!

— Не виключено.

Наш з братом бізнес, переданий від батька — це наще дітище, наш сенс буття й найкращий стимул до життя. Це те — чим я дихаю й заради чого встаю щодня. 

— То, як твої справи Маріелло? — запитав, відірвавши погляд від картинки, що розірвала серце й впився поглядом в ясні очі колишньої коханки.

— Чудово, — Дівчина знову посміхнулася, погладжуючи при цьому округлий животик, — Як бачиш.

Я бачив й шалено радів за неї. Вона одна з не багатьох моїх колишніх, кого я іноді згадую з теплом.

— Вітаю, доречі, — Маріелла продовжувала гладити животик, — Хто щасливий батько? Ростислав?

Якщо мені не зраджує пам’ять, то розійшлися ми саме через цього покидька. Вона закохалася у свого начальника й продовжувати наш звязок стало складно. В першу чергу — Маріеллі.

— Так, це він, — дівчина почервоніла та погляд не відвела.

— Все ж, ти зуміла його зачарувати. Я не вірив, що цього сухаря можна хоч якось вразити.

Очі колишньої коханки сяяли яскраво, передаючи весь спектр її емоцій. Вона була щасливою й це не могло не заворожувати. Можливо, я навіть заздрив її щастю.

— Це було важко, але воно того варте. Кохання, справжнє, палке та шалене.

Я рефлекторно повернувся й перевів погляд на Челсі, котра продовжувала танцювати зі своїм законним чоловіком й подумки вилаявся. Чому мене так бісила ця картинка? Прокляття.

Усвідомлення того, що ця красу заміжня — викликало в моїй душі справжнісінький бунт тараканів та демонів. Маячня! 

— Не знаю, — знизав плечима, — Я давно не вірю в це почуття. А може ніколи й не вірив.

Пам’ять вибухнула спогадами нещодавніх днів, загострюючи ситуацію в моїй же голові. Я гірко проковтнув власну слину й ще міцніше стиснув кулаки.

«Просто не нормальна й абсурдна реакція на ситуацію. Треба щось з цим зробити!»

— Ну, Ярик, так не можна, — дівчина торкнулася мого плеча, злегка стиснувши його, — Не можна вічно ховатися, — її голос звучав ніжно, лагідно — Й перестань вже міняти жінок, як шкарпетки. Це дивно та до добра не приведе. Й щастя тобі не подарує.

Я здригнувся й похитав головою. Слова Маріелли мене ввігнали в ступор. Я завис, як той старенький ноутбук, котрий мені подарували на п’ятнадцятиріччя. Один із перший творінь геніїв тодішніх технологій.

— Я готова, можемо йти, — долинуло зі спини. Навіть не обертаючись, я впізнав голос. 

— О, Острозька, і ти тут? — Маріелла скривилася, наче щойно з’їла лимон.

— Що тебе дивує, селючко? — огризнулася Катерина. Це було грубо навіть для неї.

У родини Маріелли звісно менше статків, аніж в Острозьких, але й вони не жебраки. Та й з манерами у дівчини, як і в її сім’ї все було чудово. Дуже виховані та культурні люди.

— Ах, як не ввічливо, Катю, — Острозька фиркнула, — Ще варто подумати, хто із нас справжня селючка, — мовила Маріелла, від чого Катерина закотила очі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 37 38 39 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неможливий романс, Мартіна Зоріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"