Читати книгу - "Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна"

Він вдивлявся у три вирізьблені символи, які вже стерлися від дощів і часу, та в них усе ж був якийсь смисл, зрозумілий лише священикові. Один знак нагадував обриси вежі, на якій висіли дивні гірлянди. Друге зображення було більш виразне: вітрильник часів королеви Єлизавети посеред живописних хвиль. Дірка посередині корабля могла бути наслідком природного знищення малюнка або ж вона означала пробоїну в судні. На третьому було зображено постать людини, наполовину поглинуту хвилями, які символізували хвилясті лінії. Риси обличчя були нечіткі, а обидві руки підняті вгору.

— Добре-добре, — змруживши очі, пробурмотів отець Бравн. — Ці зображення ілюструють легенду про полоненого іспанця. Ось він вимовляє прокляття, і воно збувається — спочатку пожежа на вежі, потім — корабельна аварія.

Пендрагон ввічливо похитав головою.

— А скільки ще цікавого тут можна побачити! — промовив священик. — Скажімо, ось ця постать, розсічена навпіл, нагадує міфічного кентавра або напівлева-напівлюдину, зображення цієї істоти часто можна побачити в древній геральдиці. Або, скажімо, смуга, що перекреслює корабель, дуже подібна на вертикальний переріз геральдичного щита. Найважче застосувати геральдику до третього сюжету, та все ж можна припустити, що над вежею видніється не дим, а лавровий вінок.

— Дивно, що зображення точно підтверджують стару легенду, — промовив Фламбо.

— Ах, — скептично відповів Пендрагон, — ніхто не знає, чи, бува, легенда не виникла під впливом цих зображень. Окрім цього, відомо кілька версій легенди. Феншоу знається на цьому, він підтвердить. Чого тільки люди не навигадують! В одній версії сказано, що мій нещасний предок розрубав іспанця навпіл. До речі, це зображення саме так можна пояснювати. Инша твердить, що в нашій вежі завелися якісь змії, ось звивисті лінії на зображенні, бачите? А ще хтось бачить блискавку в косій лінії, котра перерізає корабель. Людина, схильна до логічного мислення, зрозуміє, така подібність у зображенні може бути дуже оманлива.

— Як ви вважаєте, чому? — запитав Фламбо.

— Та хоча б тому, — прохолодно відповів господар, — що жодна корабельна аварія, яка приносила у нашу родину біду, не була пов’язана з блискавкою.

— О! — промовив отець Бравн і зістрибнув зі столика.

Усі присутні мовчали, лише чулося безперервне дзюрчання води. Потім дещо розчаровано відізвався Феншоу:

— Ви хочете сказати, що розповіді про пожежу у вежі — це лишень вигадка?

— Вигадки бувають різними, — знизуючи плечима, відповів Адмірал. — Деякі з них навіть базуються на свідченнях очевидців. Ось, наприклад, хтось повертався з лісу додому, і йому привиділося полум’я над вежею, або пастуху в горах здалося, що він бачить пожежу. І взагалі, подумайте самі, яка пожежа може бути у цьому клятому болоті?

— А що це горить он там? — спокійно запитав отець Бравн, вказуючи рукою на лівий бік ріки.

Усі неабияк здивувалися, коли побачили тонку цівку сизого диму, що поволі здіймався у вечірнє небо. Це справило неабияке враження на Феншоу, а Пендрагон лише зневажливо посміхнувся.

— Ет, цигани! — промовив він. — Вони отаборилися тут десь тиждень тому. Джентльмени, ходімо до столу!

І він повернувся до дверей, щоб провести гостей у будинок.

Однак Феншоу, який дещо засумнівався у старовинній легенді, все допитувався:

— Але, Адмірале, хіба ви не чуєте цих дивних звуків? Ніби потріскує вогнище…

— Та ні, це, напевно, десь човен неподалік пропливає, — з посмішкою відповів Пендрагон, заходячи до будинку. — А ми чуємо плюскіт води.

Поки Адмірал говорив, на порозі з’явився дворецький — худющий чоловік у чорному одязі, з дуже чорним волоссям і подовгастим жовтуватим обличчям. Він повідомив, що обід уже подано.

Вітальня в домі Адмірала також була схожа на каюту, але доволі сучасного корабля, а не вітрильника єлизаветинської епохи. Щоправда, над каміном висіли три старовинні шаблі, а на стіні — пожовкла карта XVI ст., на якій були зображені тритони, а маленькими крапками позначені кораблі на хвилястому морі. Однак це були дрібниці порівняно з майстерно виконаними опудалами яскравих південноамериканських птахів, фантастичними мушлями з Тихого океану і ще декількома дивними предметами, які цілком могли бути зброєю в руках дикунів, що слугувала для розправи з їхніми ворогами. Та особливо екзотично виглядали двоє слуг-негрів, одягнених у тісні жовті лівреї. Отець Бравн, який звик аналізувати все, що бачив, відразу подумав, що колір і форма одягу лакеїв асоціюється у нього з канарками, а канарки — з подорожжю на Канарські острови. Коли обід уже майже завершувався, темношкірі лакеї вийшли, натомість з’явився дворецький у чорному одязі.

— Ви надто легкодумно ставитеся до легенд, — звернувся Феншоу до господаря. — Бо я, знаєте, привіз сюди моїх приятелів, сподіваючись, що вони вам чимось допоможуть. Ви справді не вірите в цю родинну історію?

— Я взагалі ні в що не вірю, — відтяв Пендрагон, роздивляючись яскраво-червоне пір’я одного з опудал. — Я — людина науки.

Фламбо був дуже здивований, оскільки виявилося, що його приятель священик має неабиякі знання в галузі природознавства. Він виявив щире зацікавлення розмовою і завів довгу й невимушену бесіду з господарем. Вона продовжувалася до тих пір, поки слуги не подали десерт, а дворецький, виконавши всі обов’язки, врешті залишив їх. Не змінюючи тону голосу, отець Бравн промовив:

— Адмірале Пендрагон, не подумайте, що я — нахаба. У мене є одне запитання, і воно виникло не зі звичайної цікавості. Якщо я не отримаю відповіді, то ризикую спричинити вам деякі незручності. Чи це правда, що ви уникаєте розмов про сімейні справи у присутності вашого дворецького?

Безволосі надбрівні дуги адмірала піднялися від здивування:

— Не збагну, як ви здогадалися, та це правда. Я справді терпіти не можу цього дворецького, однак у мене немає підстав звільнити його. Наш приятель Феншоу, який закоханий у різноманітні легенди й забобони, пояснив би це, наприклад, тим, що я недолюблюю темноволосих людей, схожих на іспанців.

Фламбо вдарив важким кулаком по столі.

— А справді, у тої дівчини також було чорне волосся.

— Сподіваюся, сьогодні вночі, коли повернеться з плавання мій племінник, усе закінчиться, — продовжував Адмірал. — Я бачу, ви здивовані. Спробую вам усе пояснити. Розумієте, у мого батька було двоє синів. Я так і не створив власної сім’ї, а мій старший брат одружився, і його син, єдиний спадкоємець у нашій родині, обрав професію моряка. Мій батько був дивакуватою особою. У ньому дивно поєднувалися забобонність, притаманна Феншоу, і скептицизм, до якого я також схильний. Ці два начала постійно боролися у ньому. Коли я почав ходити у море, він придумав, як з’ясувати істину про загадкове прокляття