Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Лист до короля 📚 - Українською

Читати книгу - "Лист до короля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лист до короля" автора Тонке Драгт. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 109
Перейти на сторінку:
білі сховані під ними, і скоро всі зможуть їх побачити».

Він не міг або не хотів говорити про те, що сталося; його приїзд треба було тримати в таємниці. Я зрозумів лише, що він з якоїсь причини втік і дуже поспішає. І не заїхав би, коли б його кінь, та й він сам не потребували відпочинку. За декілька годин він мав покинути нас і поспішати Третьою Великою Дорогою до своєї країни. Дізнавшись від мене, що на кордоні тепер більше війська, він відмовився від свого задуму.

«Вони охоронятимуть кордон, — сказав він. — Південна частина королівства Унавена — під його владою. Форготський ліс є безпечним, але війська Евіллану переховуються в Південних Вітряних горах, і, напевно, їх тепер більше, аніж кілька місяців тому. Краще зробити так: я поїду до країни Унавена в об’їзд, спершу дорогою на північ, а далі Першою Великою».

Я спитав, чи можу чимось допомогти, але він заперечно похитав головою:

«Ця справа стосується лише мого короля і моєї країни. Можливо, з часом усе зміниться, — він усміхнувся й продовжив: — Певно, це найдивовижніша з усіх моїх пригод! Я їду таємно, перевдягнений у все чорне, немов слуга ночі, мчу стрімголов, неначе смерть женеться по п’ятах. Можливо, це моє найважливіше доручення в житті. Дай Боже, щоб я його виконав!»

Більше він не сказав ані слова і невдовзі поїхав, але не сам: старий зброєносець супроводжував його.

Я залишився з неспокоєм та сумнівами. Наступного дня кавалькада одягнених у червоне вершників перетнула річку й рушила на північ. Ми з братом виїхали їм назустріч і спитали, що вони роблять у королівстві Да-гоната. Ті відповідали, що від імені правителя мають засвідчити пошану королю Дагонату з нагоди святкування Дня літнього сонцевороту. Нам нічого не лишалося, як пропустити їх; зрештою, стосунки між нашою країною та Евілланом останнім часом були мирними. Повернувшись до замку, ми з братом та Бенду все обміркували. Я знав, чого хотів: слідувати за Червоними Вершниками і не спускати з них очей. Бенду зголосився піти зі мною, а брат Артурин лишався в замку Ристридин охороняти кордон. Того ж дня ми з Бенду швидко зібралися й поїхали.

Дорогою ми дізналися, що до Червоних Вершників приєднався невідомий лицар у чорних обладунках з червоним щитом.

О, ця подорож на північ — полювання на дичину! Ми переслідували Червоних Вершників, а вони — і ми боялися, що це так — графа Форестерре.

В одному селі на березі Зеленої річки до нас дійшли чутки, що відбувся поєдинок між двома лицарями у чорному (один був з червоним, другий — з білим щитом) і що в поєдинку постраждали обидва. Щит Едві-нема був чорним, отже він змінив його. Лицар з Білим Щитом переміг суперника, залишивши його живим. Але потім прибула банда Червоних Вершників, яка влаштувала в лісі лови на переможця, а потім усі зникли хтозна куди. Старий, що був з лицарем-перемож-цем, повернувся і щодуху помчав у напрямку столиці.

Дізнавшись про все це, наше товариство розділилося. Бенду поїхав до Дагонатбурга, а я — до лісу. Та жодних слідів вершників або Чорного Лицаря я не знайшов і повернув до міста. Я приїхав туди якраз після урочистої посвяти молодих лицарів. Звісно, там тільки й розмов було, що про юнака, який покинув церкву. Та на той момент це видалося мені не вартим уваги. Едвінем та Червоні Вершники не йшли мені з голови. Я знову зустрів Бенду, який так і не знайшов старо-го зброєносця. Я дізнався, що тільки деякі з Червоних Вершників навідувалися до короля Дагоната і що Чорного Лицаря в Дагонатбурзі ніколи не було. Король негайно дав нам дозвіл на розшук. Лицар Евейн, щойно опинившись у місті, приєднався до нас разом з Ар-ватом, племінником Бенду.

Та шукати лицаря Едвінема було намарно... Того ж дня ми дізналися, що Чорного Лицаря з Білим Щитом знайшли вбитим у лісі, поблизу трактиру «Айкарва-ра», де він ненадовго зупинявся.

Він, один з найхоробріших лицарів Унавена, один з найшляхетніших та найвірніших паладинів, він, Непереможний, був убитий не в чесному поєдинку, а через підступну зраду. Його передчуття справдилися: він більше ніколи не побачить своєї країни і свого улюбленого замку Форестерре-на-Морі...

Це і ще багато чого розповів лицар Ристридин тієї ночі, коли вони з Тіурі стояли на варті, охороняючи спокій інших. Ніщо не порушувало тиші ані всередині, ані зовні трактиру; ніхто не заважав їм.

4. Червоні Вершники

Тіурі знову їхав поміж Сірих Лицарів уздовж Блакитної річки. Тільки наздоганяли вони не Червоних Вершників, а лицаря Едвінема з Білим Щитом. Тіурі бачив, як той мчить далеко попереду, на Ардан-вені, але ніяк не міг його наздогнати, і це страшенно засмучувало юнака.

— Він занадто далеко від нас, — зауважив лицар, що їхав поруч; хлопцеві здалося, що то лицар Ристридин, але помітив, що на його місці виявився володар Місте-рината.

— Ристридин поїхав до Дикого лісу, — констатував той, — йому не можна було їхати далі.

Раптом Тіурі побачив, що край дороги стоїть, криво посміхаючись, Леор з кинджалом у руці. Хлопець здригнувся і тут-таки почув голос Бенду:

— Он вони, Червоні Вершники! Вони атакують! Це твоя провина, Тіурі, ти принадив їх сюди, вони напали на нас через тебе!

Бенду під’їхав збоку і почав його сердито трясти.

Тіурі прокинувся. Зброєносець Ристридина стояв, нахилившись, розбуркуючи його.

— Не лякайся! — усміхався він. — Нічого не трапилося, просто час прокидатися.

— Що?! — ще не втямивши, що сталося, спросонку запитав Тіурі. Він сів, протираючи очі, намагаючись усвідомити, що то був лише сон.

Учора ввечері вони з Ристридином так засиділися, що й не помітили, що пісочний годинник уже давно вказував на те, що час їхнього вартування завершився. Нарешті діставшись ліжка, Тіурі одразу заснув. Але наразі почувався так, неначе всю ніч провів у сідлі.

Юнак підвівся. Зброєносці Ристридина та Бенду, з якими він ділив кімнату, були вже майже готові. Надворі ледь розвиднілось і було прохолодно.

Хлопець зібрався і зійшов донизу. Сірі Лицарі вже сиділи в обідній кімнаті; Ристридин та Бенду розмовляли з блідим, сердитим на виду Леором.

— Тож вони не сказали, коли повернуться? — почув Тіурі слова Бенду.

— Ні, шляхетний лицарю, — відповів Леор. — Нічого такого не казали. А може, вони й узагалі ніколи не приїдуть! Коли довідаються, що ви тут були.

— А як же вони про це довідаються? —

1 ... 37 38 39 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лист до короля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лист до короля"