Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

Протагор також вважав, що погодилися б.

— «Ну гаразд, люди! Оскільки ми дійшли висновку, що успіхи в житті залежать від правильного вибору між насолодою і стражданням, між тим, що більше, і тим, що менше, [B] між сильнішим і слабшим, дальшим і ближчим, то чи передусім оцей розгляд надміру й недостачі та рівності між ними не виявляється певного роду вимірюванням?»{152}

— Так виходить.

— «А оскільки тут вимірювання, то необхідні тут, очевидно, вміння і знання?»

— З цим усі погодяться, — сказав Протагор.

— «Яке це вміння і знання, ми розглянемо іншим разом, але й цього досить для доказу, який ми з Протагором повинні дати у відповідь на ваше запитання про те, що тут мова йде про знання. [C] Ви питали, якщо пам’ятаєте, коли ми з вами погодились, що немає нічого сильнішого від знання й що воно завжди та будь-де бере гору над насолодою і всім іншим, а, за вашим твердженням, насолода часто перемагає і людину, наділену знанням. А коли ми з вами не погоджувалися, тоді ви запитали нас: «Якщо, Протагоре й Сократе, річ тут не в тому, щоб коритися насолодам, то, в такому разі, в чому ж вона і що ви про це думаєте? Скажіть нам». [D] Якби ми тоді вам зразу сказали, що це незнання, то ви б по­сміялися з нас, а тепер, якщо ви посмієтеся з нас, то ви з самих себе посмієтесь. Адже ви самі погодилися, що ті, хто помилявся у виборі між насолодою і стражданням (а насолода й страждання — це добро і зло), помиляються через брак знання; і не тільки знання взагалі, а й, як ви раніше погодились, саме знання вимірювального мистецтва. [E] А помилкова дія без знання, ви самі розумієте, є наслідком незнання, так що поступка насолодам є найбільша глупота.

Ось Протагор заявляє, що він виліковує від неї, те саме твердять Продік і Гіппій. А ми переконані, що тут ідеться про щось інше, а не про незнання, й ані самі не йдете, ані дітей своїх не посилаєте до вчителів цієї справи, до оцих софістів, нібито цього не можна навчити; зате ви, турбуючись про гроші й не даючи їх учителям, дієте на шкоду самим собі й державі».

Таку відповідь дали б ми широкому загалу. [358] Вас, Гіппію і Продіку (візьміть і ви участь в обговоренні), питаю разом із Протагором: чи, на вашу думку, я правий, чи помиляюсь?

Усі визнали, що я говорив дуже слушно.

— Отже, ви погоджуєтесь, — сказав я, — що приємне є добро, а прикрощі — зло? Продікового розрізнення слів прошу не брати до уваги. [B] Бо чи ти, дорогий Продіку, назвеш таке почуття насолодою, чи приємністю, чи розкішшю, чи ще якось інакше захочеш це назвати, — це твоя справа, а мені відповідай лише на те, що мені потрібно.

Продік розсміявся і погодився, а також усі інші.

— Що скажемо тепер, друзі, на таке: хіба не прекрасні всі вчинки, спрямовані на те, щоб жити безтурботно й приємно? А кожний прекрасний вчинок не є добрим і корисним?

Усі погодилися.

[C] — Якщо приємне є добром, то ніхто, коли знає або вважає, що щось інше, до того ж здійсненне, краще від того, що він чинить, не буде робити того, що досі робив, маючи змогу робити щось краще. Творити щось нижче своїх можливостей — це не що інше, як неуцтво, а творити щось понад свої можливості — це не що інше, як мудрість.

Усі погодилися з цим.

— Що ж далі? Виходить, неуцтвом ви називаєте мати хибне уявлення й помилятися в питаннях великої ваги?

І з цим усі погодились.

[D] — Отже, чи не складається таке становище, — сказав я, що ніхто добровільно не тягнеться до зла або до того, що він вважає злом; до того ж, очевидно, навіть не в природі людини самохіть іти замість добра на те, що вважаєш злом. Коли хтось змушений вибирати з двох бід, то він, очевидячки, не вибере більшу, якщо є змога вибрати меншу?

З усім цим ми всі погодилися.

— То що ж виходить? — сказав я. — Адже існує щось таке, що ви називаєте боязню і страхом? Хіба не те саме, що і я називаю? До тебе звертаюся, Продіку. Для мене те, що ви називаєте боязню чи страхом, — це очікування зла.

Протагор і Гіппій погодилися, що це і боязнь, і страх, а Продік сказав, що це боязнь, а не страх.

[E] — Не це, Продіку, важливо, — сказав я, — а важливо ось що: якщо правдою є сказане раніше, то чи захоче хто-небудь із людей піти на те, чого він боїться, коли в нього є змога вибрати те, що не страшне? Чи це неможливо, беручи до уваги те, в чому ми погодились? Адже ми домовилися, що те, чого людина боїться, вона вважає злом, а того, що хтось вважає злом, ніхто не чинить і не приймає добровільно.

[359] І з цим усі погодилися.

— Оскільки все це, — провадив я, — ми прийняли за основу, Продіку й Гіппію, то нехай тепер Протагор захищає правильність своїх попередніх відповідей і доведе, що він має слушність. Не йдеться тут про першу відповідь, коли він твердив, що із п’яти частин доброчесності ні одна з них не така, як інша, але кожна має своє призначення. Я маю на увазі не цю відповідь, а пізнішу, [B] коли він сказав, що чотири частини досить близькі одна одній, а тільки одна, а саме мужність, дуже сильно відрізняється від інших, про що нібито я можу переконатися на підставі такого доказу: «Ти зустрінеш, Сократе, людей найнечестивіших, найнесправедливіших, найнестриманіших, найнеосвіченіших, але водночас напрочуд мужніх, з чого ти можеш зробити висновок, що мужність відрізняється від інших частин доброчесності». Мене дуже здивувала ця відповідь, а ще більше після того, як ми з вами все розглянули. [C] Отож я його запитав, чи вважає він мужніх сміливими. А він відповів: «Так, і відважними». Чи пам’ятаєш, Протагоре, таку свою відповідь?

Протагор підтвердив.