Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Мисливці за головами 📚 - Українською

Читати книгу - "Мисливці за головами"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мисливці за головами" автора Ю. Несбе. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 62
Перейти на сторінку:
звані правління — якраз твій хліб.

Ясна річ, він мав рацію. І це підтвердило мої попередні підозри, коли Фельсенбрінк з «ХОТЕ» так однозначно порекомендував Граафа в очільники до найсуворішого конкурента.

— То «ХОТЕ»… — почав я.

— Так, «ХОТЕ» має намір забрати собі «Патфайндер».

— Бо американці погодилися покращити ваші справи лише за таких умов?

— Гроші, що ми отримали як акціонери «ХОТЕ», залишаться на спеціальному рахунку, поки не буде виконано всі умови угоди. Хоча те, про що ми говоримо, ніде, зрозуміло, не зафіксовано.

Я повільно кивнув.

— Отже, вся ця комедія стосовно того, що ти пішов у відставку на знак протесту проти продажу компанії, — лише інсценування, аби показати себе добропорядним кандидатом, якому можна передати управління «Патфайндером»?

— Саме так.

— А очоливши «Патфайндер», ти змусив би акціонерів продатися американцям?

— Змушувати можна по-різному. Коли у «Патфайндері» за кілька місяців зрозуміють, що їхня технологія вже не таємниця для «ХОТЕ», вони самі усвідомлять, що поодинці у них немає шансів, що найкращий вихід — це співпраця.

— Бо ти потихеньку зіллєш цю технологію в «ХОТЕ»?

Усмішка Граафа, тонка і біла, нагадувала стрічкового черв’яка.

— Як уже було зазначено, вони складають чудову пару.

— Але це буде примусовий шлюб, адже так?

— Якщо бажаєш. Але завдяки сполученню технологій «ХОТЕ» і «Патфайндера» ми приберемо до рук усі оборонні замовлення на GPS у Західній півкулі. І прихопимо кілька у Східній… Заради цього варто трішки пошахраювати, тобі так не здається?

— І за вашим планом це призначення мав влаштувати я.

— Але ж я насправді сильний кандидат, чи не так? — Клас Грааф стояв у ногах мого ліжка, з пістолетом у правій руці, спиною до дверей. — Але ми хотіли підстрахуватися. З’ясували, з якими рекрутинговими агентствами вони співпрацюють, і дещо рознюхали. Виявилося, у тебе певна репутація, Роджере Браун. Кажуть, кого ти запропонуєш, того і візьмуть. Ти в цьому розумінні чемпіон. Звісно ж, ми вирішили діяти через тебе.

— Я зворушений. Але чому б не вийти просто на «Патфайндер», коли він так уже вам потрібен?

— Роджере, не забувай — адже я колишній директор великого страшного вовка на ринку GPS! Вони одразу б щось запідозрили, варто було б мені першим до них наблизитися. Ні, це вони мали мене «знайти». Наприклад, за допомогою одного хедхантера. Та й ще щоб він мене вмовляв. Єдиний правдоподібний хід, аби «патфайндери» повірили, що я прийшов без поганих намірів.

— Зрозуміло, але навіщо було використовувати Діану, чому не вийти просто на мене?

— Не вдавай із себе ідіота, Роджере! Ти б теж відчув щось недобре, якби я надумав сам запропонувати свою кандидатуру, й обминав би мене десятою дорогою.

Він мав рацію. Я вдавав ідіота. А справжнім ідіотом був він сам.

Ідіотом, якого розпирає від захоплення власним геніальним, точно розрахованим планом, що він не може втерпіти і буде стояти й хизуватися ним, поки хто-небудь не зайде в палату. А це, напевне, відбудеться досить скоро, я ж типу хворий, якщо вже лежу тут.

— Ти приписуєш мені надто благородні мотиви, Класе, — сказав я, подумавши: як же це можна — стратити людину, перейшовши з нею на «ти». — Я просто пропоную кандидатів, які, на мій погляд, напевне отримають роботу, причому зовсім не обов’язково тих, кого сам вважаю найкращими для певної посади.

— Однак, — Грааф насупився, — хедхантери твого рівня все ж не до такої міри аморальні?

— Погано ти знаєш хедхантерів, як я подивлюся. Не слід було вплутувати сюди Діану.

Граафа це явно потішило:

— Що, правда?

— Як тобі вдалося її звабити?

— Тобі справді цікаво, Роджере? — Він трохи підняв пістолета. Метр. Поміж очі?

— Помираю від цікавості, Класе.

— Як собі знаєш. — Він знову трохи опустив пістолета. — Я неодноразово навідувався до неї в галерею. Купив декілька речей. Не одразу і за її рекомендацією. Запросив її в кафе. Ми говорили на різноманітні теми, на глибоко особисті теми, що можливо тільки між зовсім чужими людьми. Про сімейні проблеми…

— Ви обговорювали наші сімейні проблеми? — вирвалося у мене.

— Ясна річ. Як розведений чоловік, я багато чого розумію. Розумію, наприклад, як це важко для такої вродливої і зрілої жінки, коли чоловік не хоче дітей. Або вмовляє її зробити аборт, бо у дитини начебто синдром Дауна. — Клас Грааф вишкірився, просто як Синдре О у своєму кріслі-гойдалці. — При тому що я дітей просто обожнюю.

Кров разом із глуздом відлила від моєї голови, лишивши там єдину думку: вбити ось цього, того, хто стоїть зараз переді мною.

— Ти… ти сказав їй, що хочеш дитину.

— Ні, — тихо відповів Грааф. — Я сказав їй, що хочу дитину від неї.

Довелося зібрати усі свої сили, щоб відповісти стриманим тоном:

— Діана ніколи 6 не зрадила мене з таким опудалом…

— Я запросив її до себе додому і показав свого так званого Рубенса…

— Так званого? — Я розгубився.

— Так, ця картина, звісно ж, не оригінал, просто дуже якісна і стара копія, написана сучасником Рубенса. Німці, щоправда, досить довго вважали, що це оригінал. Бабуся показувала її мені, ще коли я був підлітком і жив тут. Шкода, що довелося збрехати тобі щодо справжності.

Те, що я почув, напевне, мало б приголомшити мене, та після стількох килимових бомбардувань я просто взяв цей факт до відома. Водночас зметикувавши, що Грааф знає про підміну полотна.

— Тим не менш копія зробила свою справу, — сказав він. — Діана, побачивши її і вважаючи, що це — справжній Рубенс, зробила висновок, що я не тільки хочу зробити їй дитину, але і зможу їх обох забезпечити, інакше кажучи, дати їй те життя, про яке вона мріяла.

— І вона…

— Вона, звісно ж, погодилася подбати, щоб її майбутній чоловік отримав місце керівного директора, що означало респектабельність, і як наслідок — гроші.

— Тобто… тоді ввечері в галереї… усе суцільний балаган від початку до кінця?

— Ну звісно ж. Якщо не враховувати того, що ми не змогли досягнути мети так швидко, як сподівалися. Коли Діана подзвонила мені і розповіла, що ти вирішив не рекомендувати мене… — Він театрально звів очі до неба. — Уявляєш мій шок, Роджере? Розчарування? Лють? Я просто не міг зрозуміти, чим же я тобі не вгодив. Чим, Роджере, що, ну що я тобі зробив?

Я глитнув. Грааф виглядав таким безрозсудно-розслабленим, наче у нього в запасі був увесь час світу для того, щоб всадити мені кулю у череп, серце чи будь-яку іншу ділянку тіла, яку він вибере.

— У тебе замалий зріст, — сказав я.

— Що-що?

— То це ти змусив Діану підкласти в машину

1 ... 37 38 39 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мисливці за головами», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Мисливці за головами» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Мисливці за головами"