Читати книгу - "Аптекар"

— Кев?

Поволі, зітхаючи, Кевін повернув голову, щоб поглянути на брата.

— Здоров, Денні.

Деніел нахилився, а потім незграбно обійняв брата. Кевін вільною рукою поплескав Деніела по руці.

— Навіщо, Кев, навіщо? — спитав він, Кевінове волосся заглушало його голос.

— Я хотів, щоб ти був у безпеці, малий. Щоб тобі не загрожували такі люди, — і він додав кілька неприємних епітетів про неї; кожне з цих слів окремо вона вже чула, але їх поєднання лунало досить незвично.

Деніел відсахнувся, а потім узяв братове обличчя в долоні.

— Не кажи так.

— Ти знущаєшся? Ця психопатка тебе катувала.

— Недовго й насправді вона таке робила, бо…

— А ти ще й її виправдовуєш… більше фантазії.

Деніел знову його ляснув. Несильно, але Кевін був не в гуморі, щоб гратись. Схопивши Деніела за руку, він неприємно її вивернув. Підтягнувши праве коліно під себе, він намагався сповзти зі столу. Заблоковані коліщата заскиглили, посунувшись по підлозі, і металева плита посунулась на кілька сантиметрів.

Вона широко розплющилась. Стіл важив кілограмів чотириста. Вона відсунула стілець назад.

Деніел боровся вільною рукою, намагаючись звільнитись із братової хватки.

— Я знову отрую тебе газом, якщо ти його не відпустиш, — пообіцяла вона Кевінові. — Погана новина в тому, що мої сполуки справді мають кілька побічних ефектів. При одній дозі вони вбивають лише малий відсоток твого мозку, але здатні накопичуватися з часом.

Відпустивши братову руку, Кевін кинув оком на неї, а потім зосередив погляд на братові.

— Послухай мене, Денні, — прошипів він, — ти більший за неї. Добудь ключі, щоб мене звільнити.

Раптом обличчя у нього скам’яніло, стало буряково-червоним, а судини на чолі почали пульсувати з кожним вимовленим словом.

— Де мій пес? — загарчав він на неї.

Стіл знову посунувся підлогою на кілька сантиметрів.

— Спить у коморі, — вона насилу втримувала голос рівним. — Він важить менше за тебе. Газ довше вивітрюватиметься.

Деніел тер зап’ястки, спантеличений.

— Який ще пес?

— Якщо він не на сто відсотків… — погрожував Кевін.

— Із твоїм собакою все буде гаразд. А зараз маю поставити тобі кілька запитань. — Деніел поглянув на неї шаленими очима.

— Що?

Поглянувши на нього, вона похитала головою.

— Нічого такого. Просто обмін інформацією, — вона знову заговорила до Кевіна. — Чи можемо ми спокійно поговорити кілька хвилин, будь ласка? І я заберуся з твого життя.

— Помрій, психічко. У нас незавершені справи.

Її брови насупились над блискучими чорними очима.

— Отже, можливо, ми поговоримо кілька хвилин, перш ніж я введу тебе в медичну кому?

— І чому я маю тобі допомагати?

— Бо це стосується безпеки твого брата, а я бачу, що тобі вона небайдужа.

— Це ти втягнула Денні в це…

— Не зовсім точно. У цьому ти винний настільки ж, наскільки і я, Кевіне Біч.

Він сердито глянув на неї.

— Ти вже мені не подобаєшся, мадам. Ти ж не хочеш, щоб моя неприязнь посилилась?

— Розслабся, спецпризначенцю, і вислухай мене.

Погляд Деніела перебігав з одного на другого, немов у глядача на тенісному матчі.

Кевін пильно подивився на неї.

— У ЦРУ гадають, що ти помер? — спитала.

Він гигикнув.

— Отже, так.

— Гаразд, так, і що, ти…

Деніел ляснув зворотним боком долоні Кевіна по зашийку й відбіг, коли той намагався його схопити у відповідь. Кевін знову зосередив увагу цілком на ній.

— І я нічого змінювати не буду. Я у відставці.

Вона кивнула, розмірковуючи. Відкривши чистий документ на комп’ютері, вона надрукувала низку випадкових медичних термінів.

— Що ти пишеш?

— Занотовую. Друк допомагає мені розмірковувати.

Утім, вона знала, що він, безперечно, помітить, якщо вона «випадково» продовжить натискати на клавіші, щоб комп’ютер не засипав, а їй, можливо, знадобиться ще сьогодні ця пастка.

— То в чім річ? Я помер. Денні більше не має бути ціллю.

— Я був ціллю? — перепитав Деніел.

Кевін, підвівшись і обпершись на правий лікоть, нахилився до брата.

— Я працював глибоко під прикриттям, малий. Усі, через кого я був зв’язаний з тобою, могли б це застосувати на свою користь. Це один із недоліків роботи. Тому я пройшов ту шараду з в’язницею. Поки на папері Кевін Біч помер, поганці не знали би про тебе. Я вже давно не Кевін Біч.

— Але коли я тебе відвідував…

— Агенція завербувала мене через охоронця. Коли ти їхав до мене, якщо я мав змогу, прилітав і йшов на зустріч із тобою. А якщо я був недоступний…

— Саме тому ти був ізольований. Чи принаймні вони казали, що був. Не за сутички.

— Еге.

— Не можу повірити, що ти в очі мені брехав стільки років.

— Це єдине, що я міг зробити, щоб ти жив у безпеці.

— А що, коли б ти обрав іншу роботу?

Вона втрутилась, коли судини на голові в Кевіна знову почали надиматись.

— Ммм, чи ми можемо наразі відкласти драматичне возз’єднання? Гадаю, ми вже зібрали все докупи. Послухай, прошу. І скажеш, коли я помиляюсь, у цьому я певна.

Два майже тотожних обличчя подивились на неї з майже протилежними виразами на них.

— Гаразд, — вела вона. — Отже, Кевіне, ти сфальшував власну смерть після того, як виконав завдання з де ла Фуентесом, так?

Кевін не відповів, тому вона вела далі.

— Ти казав, що це трапилось шість місяців тому. Із цього я підсумовую, що Агенція збентежилась через відсутність тіла…

— Та ні, тіло було.

— Отже, їх стурбували розбіжності на тому трупі, — гаркнула вона. — Тому вони вигадали план, як витягнути тебе, про всяк випадок.

Він насупився, знаючи своїх колишніх начальників достоту, як вона знала своїх.

— Деніел — твоє слабке місце, як ти сказав, їхній засіб отримати собі вигоду. І вони це знають. Вони вирішують його захопити, і ось що виходить. Утім, вони усвідомлюють, на що ти здатний, отже, ніхто не хоче брати на себе відповідальність, якщо ти з’явишся живий-здоровий.

— Але ж… — заговорив Кевін.

А потім замовк, мабуть усвідомивши, що хай який має досвід, він не триматиметься купи.

— Ти — клопіт для ЦРУ, а я — для мого відділу. На додачу люди, які працюють в обох наших колишніх роботодавців, є досить непростими. Тому вони запропонували мені угоду: «Виконай для нас завдання, і ми зупинимо полювання». Вони, мабуть, неабияк обробили справу, перш ніж до неї звернутись. Підробили файли, що можна мені згодувати, як історію про кризу. Я не можу відмовитись. Вони проти мене не пішли, бо вже пожертвували трьома цінними працівниками, намагаючись мене вбити, і більше втрат не хочуть. Вони знали, що я підготуюсь до