Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » #Галябезголови 📚 - Українською

Читати книгу - "#Галябезголови"

1 009
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "#Галябезголови" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 101
Перейти на сторінку:
небіжчика! Коли той ще не був… небіжчиком. А яким боком до цього, вибачаюся, ваша мама — ніяк не можу зрозуміти! Не складається пазл!

— Леоніде, а ви що про все це думаєте?! Бо ми з вами так і не встигли обговорити надзвичайну подію! Ви так швидко поїхали! Навіть не дочекалися мене у лікарні, коли мені обпечені руки рятували, — інстинкт самозбереження вимагав від пані Жадкіної героїчних вчинків. Опосередковано вказати нардепові на дивну поведінку його помічника було вкрай ризикованою затією, та Юля забула про обережність.

— Не дочекався, бо ригав у лікарняному туалеті! А потім там знепритомнів! Струс мозку у мене! Задоволені, Юліє Володимирівно?! Бо вас так напружує те, що мене не вбили під час пограбування, що я аж починаю хвилюватися за ваше психічне здоров’я! — не приховуючи роздратування, відповів Бурсак.

Гашинський з цікавістю глянув на Жадкіних, перевів погляд на Бурсака.

— Боїтеся… — констатував. — Ви всі — боїтеся! Значить, хтось із вас точно винуватий!

— Оресте Валерійовичу! Дарма ви так! — подав голос полковник Жадкін. — Ми з Юлею, та і Льоня… Ми вас ніколи не зрадимо! І не підведемо! Присягаюся! Ми ту паскуду, яка всю цю кашу заварила, знайдемо! Він вже — труп!

За тиждень після резонансного вбивства матері народного депутата Ореста Валерійовича Гашинського, про яке з істеричним надривом прокричали усі медіа, навіть журнал «Дівчачі штучки», і непублічного, не помітного непосвяченим зникнення кейса з готівкою Юрко Консуматенко вперше відмовився від горілки.

— Все! Більше не можу! Передоз! — пояснив Гавані, знайомому свого знайомого.

Філософ і барига Гавана, дужий дядько років сорока, жив у Козельці, приторговував краденим і погодився не тільки скупити оптом увесь крам, який Консуматенко поцупив у Хмельницькому, у монастирі і на київському Печерську і припер до Козельця сьомого березня під ранок, а й гостинно відчинив для Юрка двері своєї дерев’яної, обкладеної цеглою хати: живи, їж, пий, розмірковуй про недосяжну неосяжність життя!

Консуматенко загнав на подвір’я брудно-зелений «міні-купер», на радощах залив у себе майже літр горілки, тому став щедрим до безглуздя: за безцінь віддав Гавані все, крім грошей і коштовного чоловічого годинника з квартири віруючої бабці. Гавана щось перепродав одразу, щось притримав, але відмічали життя як факт щодня, тобто без передиху пиячили вже майже тиждень.

У ніч з дванадцятого на тринадцяте березня Юркові Консуматенку приснився жахливий сон. У ньому гостинний хазяїн Гавана затято намагався відмичкою відімкнути багажник Юркової щасливої жабки, а поряд стояв дід і голосно реготав. Уві сні Юрко кинувся було до Гавани, заволав: «Пішов у дупу, козел ти! Не підходь до моєї тачки!» Та дід раптом став великим, як… танк Т-34, навів на Юрка щось схоже на ствол… Чи то був не ствол?! Але те довге і тверде, що стирчало грізно, як гагахнуло по Юркові чимось ядучим і смертельно отруйним, бо впав і лежав! Не міг підвестися! Лише спостерігав, як підлий Гавана нишпорить по подвір’ю, врешті знаходить сокиру, повертається до бідненького «міні-купера» та я-а-ак дасть по багажнику сокирою!

— Моя ти жабочко! Жабусінько! Жабусюсічко! — аж заплакав уві сні.

Як прокинувся, то вже не плакав. Підхопився з постелі, одразу побіг на подвір’я, де стояв «міні-купер». До багажника! Зачинений. Але біля замка — нові свіжі подряпини, наче хтось намагався непомітно для хазяїна відчинити багажник і ретельно його обслідувати.

— Сука! От же сука! — кинувся відчиняти багажник, а руки тремтять. Невже дід брехав, коли обіцяв, що жабчин багажник стане надійнішим, ніж банківський сейф?!

Відкинув кришку багажника: все на місці? Все! Навіть жовтий ошийник нікуди не дівся, поряд із мішком грошей валяється. Взяв ошийник, посунув до кухні, на якій Гавана вже рубав ковбасу з хлібом на сніданок. «Треба валити звідси!» — подумав.

— Це що? — Гавана взяв ошийник, який простягнув йому Юрко. Роздивлявся уважно м’яку жовту шкіру, металеві шипи і кільця.

— А самі як вважаєте? — спитав гість.

— Який сенс висувати версії, коли на оцій блясі ясно означено: Мурчик! — Гавана приміряв ошийник на свій зап’ясток, усміхнувся, почав застібати його. — Хоча може слугувати і браслетом мені. А чому? А тому, що чужі світи руйнуються блискавично і легко, тому — варіантів два! Варіант перший: я — Мурчик.

— Вибачте, тільки не для мене!

— Варіант другий, — розмірковував Гавана, наче і не чув Юрка. — Знімаємо бляху з «Мурчиком», і — чао! Не лишається нічого від енергії того світу, яка була у цьому ошийнику до мене. Тепер він — мій браслет. Частина мого світу, — глянув на гостя, вказав на ошийник. — Він же мій?

— Ясна річ, Гавано! Ви ще питаєте! Я би віддячив за гостинність чимось більш коштовним, та, на жаль, життя ще не подарувало мені золотого квитка.

— А чого це ти, Юрку, дякувати взявся? Вже їдеш? — не приховуючи прикрості, спитав Гавана.

Консуматенко насторожився: ого! Треба рвати кігті! У козелецького знайомого його знайомого, здається, сеча у мізки стрільнула. Одне необережно слово — і Гавана реально може за сокиру схопитися, хоча, зважаючи на міцну статуру дядька, він легко впорається з Юрком і без сокири, і коли прикінчить гостя, то полізе до багажника жабки!

— Скоро поїду, — мовив байдужо, ніби геть нічого його у цьому житті не хвилювало. — Може, завтра надвечір.

— Завтра?

— Та ясно, що не сьогодні!

— Це діло обмити треба! — сказав Гавана.

Отут Консуматенко і ляпнув:

— Все! Більше не можу! Передоз!

— Який ще передоз? Що за маячня? Може, просто не поважаєш мене? — Гавана поправив жовтий шкіряний ошийник на своєму зап’ястку, торкнувся гострих металевих шипів, що вони… «…Без проблем залишать у моїй черепушці дірки, якщо діло дійде до мордобою!» — із жахом констатував Консуматенко.

Заметушився, засовався.

— Не ображайте мене! Я на все готовий, аби довести, як поважаю вас! От чого ви хочете? Та кажіть! Чого? На коня? Не питання! У мене ще є трохи грошей! — поліз до кишені, дістав п’ятсот гривень, простягнув Гавані. — Принесете пального? Заправимося, щоби потопити дурні думки про передоз! Який передоз? Де? Труби горять!

Гавана усміхнувся ніби і схвально, та очі його горіли таким агресивним хижим вогнем, що у Консуматенка від страху по спині потік холодний липкий піт.

— Добре. Заправимося, — відказав козелецький ґазда. — За життя побухтимо, бо якщо за життя не говорити,

1 ... 37 38 39 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "#Галябезголови"