Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Майбутній мій, Юлія Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Майбутній мій, Юлія Бонд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Майбутній мій" автора Юлія Бонд. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 80
Перейти на сторінку:
19

Олег

Зал “Бернардацці” забитий гостями, але серед них немає однієї дівчини, яка змушує моє серце битися частіше. Втративши зміст розмови, не чую, що мені каже Лисицька.

Все неважливо, окрім моєї крихітки, яка чомусь не прийшла до ресторану на святкування дня народження свого батька.

– Олегу, розкажіть про ваш останній проєкт. Як справи з дизайном? Ви оцінили мої смаки? – Лисицька намагається взяти мене за руку, але я дивлюся на неї байдуже і тактовно відсуваюсь убік.

– Альбіно, мені не хочеться говорити про роботу. Тільки не сьогодні, – звертаюсь до дизайнера, намагаючись чемно посміхатися, щоб не образити.

– Добре, як скажете, – відвівши погляд убік, Альбіна тягнеться рукою до порожнього келиха. – Наповніть мені келих, Олегу?

– Так, звичайно.

Взявши зі столу пляшку вина, наливаю алкоголь у келих. Передаю Лисицькій вино, і ненадовго жінка затримує пальці зверху моїх. Цей безневинний жест не викликає в мені нічого, крім неприязні.

Час близиться до восьмої години вечора. Я непомітно для всіх надсилаю повідомлення Маші. Чекаю на відповідь. Але терпінню приходить кінець, коли крихітка не відповідає на третє поспіль повідомлення. Тому дзвоню їй на мобільний, але слуховку Маша теж не підіймає.

– Потанцюймо, Олеже, – моєї руки торкається долоня Альбіни.

Повернувши голову вбік, зустрічаюся поглядом з очима справжньої хижачки.

– Я не танцюю, вибачте.

– Ну що ви, Олегу? Правда, – сміється Альбіна, ляскаючи віями. – Ви увесь вечір бігаєте від мене, наче хлопчисько. Я ж не кусаюсь.

– Не люблю давати людям хибних надій, Альбіно, – холодно відповідаю.

– Просто потанцюйте зі мною, будь ласка, – наполегливо просить Лисицька, не припиняючи мене діставати. Я практично на межі.

– Добре. Тільки один танець, – неохоче погоджуюсь.

Опускаю руки на талію Лисицькій, відчуваючи жахливий запах її парфумів: занадто нав'язливо, різко і нудотно солодко. Обійнявши мене за шию, Альбіна притискається до моїх стегон.

– Олегу, а чому ви тоді втекли із зустрічі? Сталося щось важливе?

– Дуже важливе, – киваю, згадуючи про Марійку. Добре, що я тоді погнався за крихіткою.

– Сімейні проблеми? – усміхається Альбіна.

– Справи. Сердечні, – відповідаю я і Лисицька голосно зітхає.

Коли в зал ресторану входить Маша, я перестаю нормально дихати. Чорна сукня ідеально сидить по її фігурі, підкреслюючи кожен вигин тіла. Мої улюблені груди спокусливо виділяються у вирізі сукні, а тонка талія плавно переходить в округлі стегна.

У мене пересихає в горлі, а перед очима стелиться пелена з похітливості, варто тільки уявити, як вночі я зніматиму з малої цю сукню.

Не одразу зауважую, що дівчинку за руку тримає мій син. Збоку вони гармонійно виглядають один з одним: молоді, гарні. Можливо, Маша і справді могла стати моєю невісткою, як хотів того Звір… Ось тільки я вже не дозволю будь-якому іншому чоловікові зайняти моє місце. Бо Маша лише моя.

Син із Машею йдуть по всьому залу, прямуючи до столика Звіра. На мить Маша шпурляє у мій бік гострий погляд і моє серце пропускає удар. Я бачу в очах дівчинки запитання. Вона ніби питає, хто обіймає мене за плечі та чому. Мені ніяково від її погляду – відчуваю себе зрадником, хоча не зраджував дівчину навіть у думках. Нема інших жінок. Є лише вона одна. Моє останнє і справжнє кохання.

– Олегу, з вами все гаразд? – із заціпеніння мене виводить голос Лисицької.

– Усе нормально, – вибачившись перед дизайнером і перервавши танець, швидким кроком прямую до іменинника.

Зупиняюся за кілька метрів від столика, де сидить Звєрєв зі своїми близькими людьми, і не наважуючись підійти ще ближче. Я не можу дозволити собі обійняти свою дівчинку, не можу поцілувати її, як і не можу просто взяти за руку, на відміну від мого сина.

Блядь ...

Це вище моїх сил – бачити її, чути її голос і запах, але не мати можливості показати всьому світу, що вона моя. Тільки моя мала.

– Олегу, приєднуйся до нас, – махає рукою Костя, нарешті мене помітивши.

– Доброго вечора, Маше. Радий вас бачити, – звертаюся до дівчинки, коли сідаю на стілець навпроти неї.

– Доброго вечора, Олегу Миколайовичу, – відповідає Маша, опускаючи погляд на тарілку.

Крихітка ігнорує мій запитальний погляд, і продовжує колупати виделкою салат. Мої очі чіпляються за її руку. Червона мітка – невелика, але свіжа. Від злості стискаю пальці в кулаки.

– Маріє, що у вас з рукою? – навмисно наголошую на її імені, даючи зрозуміти, що мені потрібна тільки правда.

– Опік. Звичайний опік, – Маша надто швидко відповідає, а потім переводить погляд з мене на свою мачуху.

– І як це сталося? – Продовжую я і мені похуй, як це зараз виглядає збоку, тому що я повинен знати, хто посмів образити мою дівчинку.

– Перекинула на себе сковороду з киплячою олією, – Маша, як і раніше, не дивиться в мій бік і це злить ще більше.

– Випадково, – додає Майя, і тоді в моїй голові всі деталі складаються в один пазл.

Мені хочеться захистити свою дівчинку від усіх, але поки що я мушу це приховувати. Звичайно, потім я поговорю з другом. Висловлюся з цього приводу, наполягаючи на варіанті, який підходитиме всім. Машці терміново треба тікати з того божевільного дому, доки мачуха не доконала її остаточно.

– А чому ви не йдете танцювати, молодь? – Запитує Звір у Макса і Маші, коли в залі ресторану лунають перші акорди Scorpions «You and I».

Маша кидає погляд у бік сина, а він усміхається їй і підводиться зі стільця.

Мовчки спостерігаю збоку, розуміючи, що не маю права втручатися. Я ж лише друг її батька. Як там, Олегу Миколайовичу?

– Потанцюємо, мала? – Простягнувши руку, син нависає над моєю крихіткою.

Голос Максима дивно хрипить на слові «мала». Тому моє серце пронизує укол ревнощів. Між ними щось відбувається, і це мені не подобається.

Дідько!

Я не готовий згорнути шию своєму синові.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 37 38 39 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майбутній мій, Юлія Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Майбутній мій, Юлія Бонд"