Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

Віра стала навпочіпки, і впевнено поклала руку Антону Павловичу на шию. Під її пальцями була тепла шкіра, чоловік не пручався, дозволивши їй відібрати у нього келих. Це взагалі було правильним рішенням. Бо він був не впевнений, що в якийсь момент кришталь лусне в його руках, так сильно тримався він за ніжку свого келиха. Віра навіть не уявляла, чого йому коштувало розуміти, що вона повністю в його владі, і не поспішати.

Вони тепер були дуже близько один від одного. Може десь на долоню відстані. І здається що простір між ними наелектризувався, а повітря стало тягучим, так раптом все змінилось.

- Так значить, - Антон поклав руку дівчині на стан, підтримуючи її. – Так значить, ти все ще плануєш займатись сексом? Зі мною?

- Так, - прошепотіла Віра. Прикусила губу. Повітря застрягало  в її горлі. Під пильним поглядом блакитних очей вона несподівано відчула гостре збудження. Так ніби Волков торкався її тіла всюди, куди міг дотягнутись. В животі  і між стегон стало гаряче, груди напружились,  по всьому тілу пройшла хвиля мурах, навіть волосся на потилиці ледь не стало дибки. – З тобою. Тільки з тобою. Ти знаєш мою таємницю. І я тобі довіряю.

Ну чому він  зволікає? Хіба мало слів вона сказала, щоб переконати його? Віра більше не знала, що додати, їй хотілось щоб Антон Павлович нарешті перехопив ініціативу, поцілував її, зминаючи в одному пориві всі вагання і сумніви. Зняв нарешті з неї одяг, зім’яв груди, заліз в трусики… Але Волков тільки погладжував її спину великою гарячою долонею, ніби роздумуючи, що робити далі:

- Зараз?  - спитав він.

- Негайно, - ледь чутно прошепотіла Віра, і потягнулась до нього ще ближче.

Незаймана паршивка, яка позбавляє його волі. Так подумав Волков, і поцілував Віру. На губах залишився присмак винограду. 

Віра танула в сильних чоловічих обіймах. Нарешті, вона дочекалась цього моменту. Нарешті, вона стане жінкою, і  не аби з ким, а з єдиним чоловіком в світі, якого вона взагалі могла уявити біля себе.

- Впевнена? – в губи прошепотів їй Антон.

-Так. Я хочу! – видихнула Віра, у якої паморочилось в голові чи від вина, чи від власної сміливості.

Як же вона хотіла відчути те, що буде далі. Як їй набридло бути затиснутою, слухняною дівчинкою. Тою, що ніколи не виділяється, і намагається не привертати до себе увагу. Хотілось нарешті змінити життя, насолоджуватись своїм тілом, своїми рухами, чоловічою увагою, і навічно забути Костика і його ганебний вчинок. Стерти його з пам’яті палкими поцілунками, і сповненими жаги дотиками дорослого і бажаного чоловіка.

- Назад шляху не  буде! – попередив Віру Волков, і вона слухняно кивнула, обвила його шию руками.

А  в наступну мить він підхопив її під коліна, і виніс з кухні.

Він не планував так робити. Він був впевнений, що Віра дасть задню. Але вона навпаки не пручалась, а наполегливо  підштовхувала його до близькості, позбавляючи здатності опиратись і логічно мислити.

Волкову хотілось не просто займатись з дівчиною сексом. Не просто здійснювати механічні рухи. Його тіло так гостро реагувало на її присутність. Але ще більше, на неї реагувала душа. Антону хотілось зробити дівчину тільки своєю. Заклеймити її собою, щоб ні Жидкін, ні жоден інший чоловік  в світі не посмів посягати на неї. Він хотів володіти Вірою безроздільно. І від того груди стискались від непрошеної ніжності до маленької звабниці.

Він притискав дівчину до свого тіла, відчуваючи її м’якість і випуклості всім собою. Їх губи наполегливо і сильно торкались один одного перетворюючи поцілунок в справжню бурю відчуттів. Віра відкрилась на зустріч Антону, з впевненістю відповідаючи на поцілунок.

Антон опустив дівчину на канапу в вітальні, звільняючи руки, і їх поцілунок перейшов на новий виток, перетворився в палке зіткнення, в якому не буває переможців. Вони притискались один до одного, торкались руками через одяг, і Віра розуміла, що ще ніколи в житті вона так не втрачала голову. Не було ані страху, ані  невпевненості. Тільки  чарівні відчуття в усьому тілі,  і бажання більшого, ніби в ній дзвеніла натягнута струна, а Антон Павлович уміло грав на ній, торкаючись її тіла своїми руками і губами.

Їх поцілунок був таким нестриманим і спекотним, що дихання змішалось в одне, і все чого хотілось Вірі, це щоб Волков не зупинявся. І він не  розчаровував, відірвавшись від неї тільки на мить, щоб стягнути з її тіла водолазку.

В кімнаті вони так і не ввімкнули світло, тож перейматись про те що Антон щось роздивиться на її тілі було зайвим. І Віра розслабилась, прикривши очі і віддавшись відчуттів. Та і десь інтуїтивно вона усвідомлювала, що Волкову зараз не до її шрамів. І це вселяло в дівчину впевненість в  собі, і бажання зробити Антону приємно. Вона торкалась його тіла крізь футболку, з насолодою відчуваючи гарячі напружені м’язи, і шкодувала, що не може проникнути під пасок джинсів, щоб торкнутись ерегованого чоловічого органа, близькість якого вона відчувала своїми стегнами.

Антон з подивом відмітив, що під трикотажною кофточкою у Віри таки був ліфчик. На широких мереживних  бретелях, і сам такий тонюсінький, як павутинка. Не дивно, що скрізь тканину просвічували невеличкі темні  ареоли з твердими як камінчики сосками. Він з задоволенням підхопив одну грудь долонею, стиснув її, п’яніючи від думки, що Вірі це подобається. Свій захват дівчина виказала стоном, і рухом на зустріч рукам.

А в наступну мить вивернулась, і потерла своєю долонькою грубий шов на джинсах, якраз там, де бугрився здиблений член. Антона ніби прошило струмом, таким гострим було відчуття її ласки. Він не втримався від бажання потертись ще раз об її вишукану руку, а потім перехопив тонке зап’ястя:

- Не форсуй події, - прошепотів Вірі на вухо, змістивши губи з її рота на шию.