Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Зовсім не так, як сьогодні. Сьогодні було зовсім інакше. Методи залишилися самі, але зміст зовсім інший.

Кіра прикриває очі і під віками знову оживає його обличчя.

Знищуючий погляд зверху вниз. Погано контрольована злість, тремтячі руки, що так і вимагали у свого господаря схопити її за волосся і тріснути головою об кам'яну душову плитку.

Пронизливі чорні очі, повні переваги.

Задоволення, що прозирало з-під напівопущених повік. Велич. Влада. Сила.

А після – розгубленість.

І ще… зовсім несподівано. Дивний блиск у очах. Розширені зіниці і… голодний погляд, облизуючий її тіло.

Чому він так дивився? Він не мав права так дивитися на неї! Не тепер... коли між ними величезне море з ненависті, злості та жаги помсти.

Це не правильно. Це щось зовсім інше. Те, чого між ними ще не було. І ніколи не мало бути. Їй це не потрібне. Їй не потрібні такі погляди. Це лише все ускладнювало. Плутало. Не дозволяло передбачити його наміри. Заважало тверезо оцінювати дійсність. Заважало впевнено стояти на ногах, під його пронизливим поглядом.

Просочувалося всередину, боляче дряпало об товсту броню з холоднокровної байдужості до нього і впевненої відстороненості, що вона побудувала навколо свого серця.

Він не зможе знову порушити її спокій. Її безглузде бажання йому сподобається, її образа, біль, страх – це все в минулому. Вона його не боїться. Не хоче більше нічого доводити йому. Тим більше, не хоче його зацікавленості. Не хоче. Ні.

Нехай він зникне з її життя.

Будь ласка, зникни.

Будь ласка.